20. Управління формуванням операційного прибутку підприємства.

Формування механізму управління прибутком підприємств, обґрунтування структури й методичного забезпечення його функціонування дозволяє максимізувати прибуток підприємств у нових умовах господарювання.

Основу формування власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства, спрямованих на виробничий розвиток, складає балансовий прибуток, що є сумою таких видів прибутку підприємства:

1) прибуток від реалізації продукції або операційний прибуток;

2) прибуток від реалізації майна;

3) прибуток від позареалізаційних операцій. 

Серед цих видів головна роль належить прибутку від реалізації продукції, на частину якого припадає 90 – 95 % загальної суми балансового прибутку. Тому управління формуванням прибутку підприємства розглядається як процес формування операційного прибутку.

Основною метою управління формуванням операційного прибутку підприємства є виявлення основних факторів, що визначають її кінцевий розмір, і вишукування резервів подальшого збільшення його суми.

Механізм управління формуванням операційного прибутку базується на системі взаємозв’язку, що одержала назву "Взаємозв’язок витрат, обсягу реалізації і прибутку"і дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку та забезпечити ефективне управління цим процесом на підприємстві.

У процесі управління формуванням операційного прибутку підприємство вирішує такі завдання:

1. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність протягом короткого періоду

2. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність у тривалому періоді

3. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої суми валового операційного прибутку.

4. Визначення суми "межі безпеки " (або "запасу міцності") підприємства, тобто розміру можливого зниження обсягу реалізації продукції у вартісному виразі при несприятливій кон’юнктурі товарного ринку, який дозволяє йому здійснювати прибуткову операційну діяльність.

5. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої суми маржинального операційного прибутку підприємства.

6. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої цільової суми чистого операційного прибутку.

7. Визначення можливих результатів росту суми валового операційного прибутку при оптимізації співвідношення постійних і перемінних витрат.

21. Розробка дивідендної політики підприємства.

Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує його стратегічний розвиток

Етапи формування дивідендної політики : 1) Урахування основних факторів, що визначають передумови формування дивідендної політики. 2) Вибір типу дивідендної політики відповідно до фінансової стратегії

3) Розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики. 4) Визначення рівня дивідендних виплат на одну акцію.

5) Визначення форм виплати дивідендів. ( а) готівкою (чеками); б) акціями; в) автоматичне реінвестування; г) викуп акцій компанією.)

6) Оцінка ефективності дивідендної політики.

Основні типи дивідендної політики:

1. Залишкова політика дивідендних виплат припускає, що фонд виплати дивідендів утвориться після того, як за рахунок прибутку задоволено потреби у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства. Якщо за наявними інвестиційними проектами рівень внутрішньої ставки прибутковості перевищує середньозважену вартість капіталу, то основна частина прибутку має бути спрямована на реалізацію таких проектів, тому що вона забезпечить високий темп росту капіталу (відкладеного доходу) власників. Таку дивідендну політику використовують зазвичай лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, пов'язаних із високим рівнем його інвестиційної активності.

2 Політика стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат стосовно суми прибутку. Перевагою цієї політики є простота її формування і тісний зв'язок із розміром прибутку. У той же час основним її недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію. Навіть за високого рівня дивідендних виплат така політика не залучає інвесторів (акціонерів), що уникають ризику.

3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди. Вона являє собою найбільш зважений тип. Її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі за високого зв'язку з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон'юнктури, не знижуючи при цьому рівня інвестиційної активності. Основний недолік цієї політики полягає в тому, що за тривалої виплати мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується і відповідно падає їхня ринкова вартість.

1. Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускає виплату їх незмінної суми протягом тривалого періоду (за високих темпів інфляції сума дивідендних виплат коригується на індекс інфляції). Перевага - надійність, що створює почуття впевненості в акціонерів у незмінності розміру поточного доходу незалежно від різних обставин на фондовому ринку. Недоліком політики - слабкий зв'язок із фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв'язку з чим у періоди несприятливої кон'юнктури і низького прибутку інвестиційна діяльність може бути зведена до нуля.

2. Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів за такої політики відбувається у твердо встановленому відсотку приросту до їх розміру в попередньому періоді. Перевага політики - забезпечення високої ринкової вартості акцій компанії і формування її позитивного іміджу в потенційних інвесторів під час додаткових емісій. Недолік - брак гнучкості в проведенні і постійне зростання фінансової напруженості. Якщо ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, то вона стає вірним шляхом до її банкрутства.