6.Етногенез словян.Східнословянські племінні союзи на території України

Етногенез (від грецького «етнос» — плем'я, народ, «генезіс» — походження, виникнення) — процес формування народності. Відомо, що український народ походить від східної групи слов'ян. Історики, етнографи, археологи, мовознавці, що вивчали процес формування слов'янської народності, виявили факти, які підтверджують безперервність культурного розвитку праукраїнців від часів трипільської культури. Тобто деякі племена предків українців жили на теренах сучасної України з часів енеоліту й частково вціліли всупереч численним вторгненням войовничих кочовиків. Етногенез слов'ян проходив у формі змішування і злиття споріднених, сусідніх автохтонних (місцевих) племен і з включенням у цей процес мігрантів — переселенців. Більшість дослідників визнають за прабатьківщину слов'ян територію між середнім Дніпром, Прип'яттю, Карпатами і Вислою. Отже, до праслов'янських зазвичай відносять більшість археологічних культур, які сформувалися між Дністром, Одером, Прип'яттю і Північним Причорномор'ям від часів енеоліту. Це дає можливість зрозуміти, завдяки чому всередині І тис. н. е., напередодні утворення першої східнослов'янської держави — Київської Русі, на українських землях вже мешкав народ з давніми традиціями, віруваннями, звичаями, з високим рівнем розвитку матеріальної культури (таблиця)

На рубежі нової ери слов'яни сформувалися як самостійна етнічна спільнота. Вони розселилися на території від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, від річки Прут, Карпатських гір, річки Західний Буг на заході до річки Дон і верхів'я річки Волги на сході. Перші письмові згадки про слов'ян містяться у творах римських авторів І—II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Птоломея, які називають їх венедами. У середині І тис, н. е. почалося розселення слов'ян на північний схід, південь і південний захід.

Загальнослов'янська спільнота розпалася на три гілки: східну, західну (майбутні поляки, чехи, словаки, лужицькі серби) і південну (майбутні серби, хорвати, словенці, болгари, боснійці, македонці, чорногорці). Східна гілка слов'ян у свою чергу поділилась на три частини: південно-західну, західну і північно-східну — відповідно, майбутні українці, білоруси й росіяни. На сьогодні слов'яни є найчисленнішою групою споріднених за походженням народів Європи.

 

Найвідоміші археологічні культури праслов'ян

Назва	Період існування	Територія України
Тшинецько-комарівська	Близько XVI—X ст. до н. є.	Північний захід і Правобережжя
Білогрудівська	Близько XIII—XII ст. до н. е.	Лісостепова смуга Правобережжя від Збруча до Дніпра
Лужицька	Близько XII— XI ст. до н. е.	Північне Прикар­паття
Голіградська(культура фракійського гальштату)	Близько X— VII ст. до н. е.	Північне Прикар­паття, Буковина, Західне Поділля
Чорноліська		Лісостепова час­тина між Дніпром і Дністром
Висоцька	Близько X— VI ст. до н. е.	Невеликий простір вододілу між Захід­ним Бугом, Дніст­ром і Стиром
Зарубинецька	III ст. до н. е.— II ст. н. е.	Лісові райони Верх­ньої Наддніпрян­щини, Подесення та Поділля
Черняхівська	III—V ст. н. е.	Лісостепова й част­ково степова час­тини
Празько-корчацька	V—VII ст, н. е.	Північно-західна частина
Пеньківська		Середнє Подніп­ров'я, Лівобережжя Дніпра, Південне Побужжя
Колочинська		Невеликий простір північно-східної частини

Розселення східнослов’янських племінних союзів – предків українців

Віддавна живучи племенами, слов’янські племена час від часу об’єднувались у значно більші спілки – племінні об’єднання, або союзи племен.

Проіснувавши трохи, такі союзи розпадалися, а замість них згодом утворювалися нові. (Власне, великими об’єднаннями слов’янських племен були і венеди, й анти, і склавини.)

На думку дослідників, вони складалися із дрібніших союзів племен.

Назви східнослов’янських племінних союзів, що дожили до часів утворення держави, зберіг літопис «Повість минулих літ».

Так, на території України, за літописом, мешкали сім племінних об’єднань: поляни, деревляни, волиняни, хорвати, уличі, тиверці та сіверяни.

Звертаємо вашу увагу, що поряд із назвою «волиняни» літописець вживає іще дві – дуліби та бужани. Більшість сучасних дослідників переконані, що всі три назви стосуються одного племінного союзу, при цьому «дуліби» – найдавніша назва, а дві наступні виникли згодом.

 

Територіальні межі племінних східнослов’янських союзів на землях України.

Поляни мешкали в Середньому Подніпров’ї «в лісах на горах понад річкою Дніпром». Згодом вони розселилися й на лівий берег.

На захід від полян жили деревляни. Їхні землі лежали між річками Случчю і Дніпром, Прип’яттю і Тетеревом.

Іще далі на захід, аж до Західного Бугу й Горині, лежали землідулібів (бужан, волинян).

На північний схід від полян, на лівих притоках Дніпра мешкали сіверяни.

Південну межу східнослов’янських земель уздовж Дністра обіймали племенауличів і тиверців.

У Прикарпатті жили хорвати.

 

7.Утв.КР-середньовічної держави східних словян.

Існує 2 головні теорії походження КР: норманська(Соловьев) та слов*янська(Грушевський).

У сх. слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань (дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі та ін.). У 6-8ст. ці племена перетворилися на протодержавні утворення - племенні князівства. Згодом виникло м. Київ, який завдяки вдалому географічному положенню перетворився на політичний центр сх..словян. Утворені навколо нього Полянське і Київське князівства об'єднали древлян і сіверян. Внаслідок цього в VIII — середині IX ст. в Середньому Подніпров'ї сформувалося державне об'єднання — Руська земля. Дещо пізніше близько 8ст. навколо Городища поблизу Новгорода виникає протодержава на основі військово-політичного союзу словянських і неслов’янських земель півночі(ільменські слов’яни, кривичі, чуді, мері). По ступені розвитку вона значно відстає від пд.земель. Та Варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у північному регіоні. Спочатку силою меча варяги змусили місцеве населення платити їм данину, але підкорені племена об'єдналися й вигнали варягів. Проте неузгодженість слов'янських правителів, які не могли поділити владу, внутрішні чвари та суперечки призвели до того, що на князювання було покликано нормандського конунга Рюрика.

Після смерті Рюрика його спадкоємцем став малолітній син Ігор, регентом якого був Олег. У 882 р. Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захопив владу в місті. Об'єднання Північної та Південної Русі стало основою виникнення загальноруської держави, Київ було проголошено столицею об'єднаної держави. Не визнавши північних завойовників, державне об'єднання «Руська земля» розпалось і Олег змушений був відновлювати єдність держави силою, обклавши пд. племена податками.