61 Індустріалізація країни.

В. Ленін писав, що фундаментом соціалізму може бути тільки велика машинна індустрія. А Й. Сталіним був висунутий утопічний, але зрозумілий масам лозунг про необхідність у найкоротші строки наздогнати і перегнати капіталістичні країни завдяки прискореній індустріалізації і колективізації сільського господарства. Індустріалізація в країні вже йшла з 1925 р. Вона вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку. Змінилась також структура народного господарства. У валовій продукції промисловості починає домінувати виробництво засобів виробництва, дрібна промисловість витісняється великою індустрією.

Україна посіла 2-е місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-є місце — за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-е місце у світі — за видобутком вугілля.

Індустріалізація сприяла урбанізації республіки. Якщо раніше в містах України жив лише кожен п'ятий житель, то перед Другою світовою війною вже кожен третій. Саме в цей час активно формуються український робітничий клас та інтелігенція.

Проте форсована індустріалізація стимулювала появу цілого ряду негативних і довготривалих тенденцій у народному господарстві України. Домінуюче становище групи «А» (виробництво засобів виробництва) порівняно з групою «Б» (виробництво предметів споживання) в умовах ліквідації ринкових зв'язків вело до відриву підприємств групи «А» від споживача.

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на побудову і реконструкцію підприємств-монополістів. Так, модернізація запорізького заводу «Комунар» мала перетворити його на найбільше в світі підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому у світі заводу компанії «Америкен локомотив». Підприємства-монополісти спочатку поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе економіку країни, деформуючи її господарство.

За роки першої п'ятирічки в Україні побудували 400 підприємств з 1500 в СРСР. У другій п'ятирічці відповідно: 1000 — з 4500, а в третій — 600 з 3000 заводів. На XVI з'їзді ВКП(б) у червні 1930 р. Сталін підкреслив, що промисловість СРСР, як і народне господарство, спирається, в основному, на вугільно-металургійну базу України.

Були створені нові галузі промисловості. У харчовій — це маргаринова, молочна, маслообробна, хлібопекарська галузі. В 30-х роках виникла електрометалургія — завод «Дніпроспецсталь», кольорова металургія — Костантинівський цинковий та Дніпропетровський алюмінієвий заводи.

Метою радянського уряду було створити мілітаризовану економіку і перевести на рейки соціалізму промисловість СРСР.

Колективізація сільського господарства України.

Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, позбавлення селян прав розпоряджатись вирощеною продукцією через обов'язкові поставки державі за значно нижчими, ніж державні, цінами, ліквідація куркульства як класу.

Колективізація — це відчуження селян від власності, яке створювало економічний фундамент під тоталітарним радянським режимом. Вона проводилась для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тобто полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет. У такий спосіб держава позбувалася проблем з хлібозаготівлями.

Вже 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів вивозився на державні зсипні пункти і елеватори.

У постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. Україну було віднесено до групи районів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 або навесні 1932 р. А керівник ЦК КП(б)У С Косіор у лютому

1930 р. підписав інструктивний лист до місцевих парторганізацій під гаслом «Степ треба цілком колективізувати за час весняної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 p.».

Колективізація передбачалась в артільній формі, тобто із залишенням селянинові присадибного господарства. Але в різних інструкціях, якими вони супроводжувались, артіль мала вигляд комуни. Починаючи з лютого 1930 p., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі «як перехідної до комуни форми колгоспу» (саме так ставилося питання в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня), масово почали усуспільнюватись корови, дрібна худоба й птиця.

Сталін змушений був відступити після того, як розпочався опір селянства. Була видана постанова ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі». Селяни стали виходити з колгоспів. До осені 1930 р. вийшла половина селянських господарств. Проте політикою збільшення податків влада прискорила колективізацію. «Одноосібники» обкладалися колосальними податками, тоді як колгоспники мали податкові пільги. До осені 1931 р. питома вага колгоспних дворів серед усіх селянських господарств дорівнювала 67%. До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств, які охоплювали понад 80% посівних площ.

Голодомор 1932-1933 pp.

«Ліквідація куркульства як класу» проходила в декілька етапів. Перший етап тривав в Україні з другої половини січня до початку березня 1930 р. і охопив 309 районів, в яких налічувалося 2524 тис. господарств. На 10 березня було розкуркулено 1887 господарств або 25%. До середини 1931 р. з України було депортовано 98,5 тис. селянських родин. Усього ж було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств. Загалом за 1928—1931 pp. зникло 352 тис. господарств. З більш ніж мільйона селян, репресованих радянською владою на початку 30-х років, близько 850 тис. депортували на Північ, де багато з них загинули.

Внаслідок колективізації було підірвано сільськогосподарське виробництво. Рівень 1928 р. у виробництві зерна і поголів'я худоби вдалося відновити і перевищити лише в 1950 р. Усе це разом із загальною деградацією виробництва і зумовило голод, який ще більше посилився після встановлення нереальних планів хлібозаготівель. Це був один з найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу. Хлібозаготівлі на селі з урожаю 1931 р. тривали до весни 1932 p., після чого хліба в селі не залишилося. Почався голод. Проти колгоспників, які, щоб вціліти, приховували справжні розміри врожаю, почалися репресії. Сталін власноручно написав постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», яку було прийнято 7 серпня 1932 р. Згідно з нею, селян засуджували за кілька підібраних на колгоспному полі колосків до розстрілу або на 10 років ув'язнення.

Вилучивши у селян хліб і збіжжя до останньої зернини, за вказівкою В. Молотова, який очолював в Україні комісію з хлібозаготівель, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, квасолю, тобто будь-який провіант. Майже 90 районів, які були занесені на так звану «чорну дошку», оточувалися військами і починалися обшуки і грабунок мирного населення власної країни.

За підрахунками історика і очевидця тих трагічних подій П. Василевського, кількість жертв голоду складала 7 125 850 осіб. Міжнародна наукова конференція дійшла висновку, що кількість померлих від голоду складає 9 млн чоловік. Результати перепису населення (січень 1937 p.), що показали зменшення кількості населення в країні на 15 млн чоловік, було знищено, а учасників перепису — репресовано. Такими були наслідки господарювання комуністів в Україні на початку 30-х років. Така катастрофа змусила керівництво СРСР регламентувати поставки зерна державі, що давало можливість селянам використовувати лишки на власний розсуд.

Культура УРСР в 1930-ті роки.

На початку 30-х років в Україні в цілому було подолано неписемність, широко здійснювалась підготовка спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою. Але культурний розвиток проходив за умов повної ідеологізації всього суспільства, масових репресій, переслідувань інакомислячих, особливо інтелігенції. Політика українізації замінялася поверненням політики русифікації. Остаточний крах політики українізації стався у 1933 p., коли з посади наркома освіти було усунено Скрипника, який незабаром покінчив життя самогубством.

До України прибув П. Постишев разом з тисячами партійних функціонерів. Вони посіли всі керівні посади в республіці і почали виконувати завдання Сталіна, що були викладені в сумнозвісній телеграмі, яку надіслали до України в грудні 1932 р. У цій телеграмі була вимога: «Припинити українізацію». Українізація оголошувалася націоналістичною контрреволюцією. Сталін оголосив основною небезпекою місцевийнаціоналізм. Було різко скорочено кількість українських шкіл. Відбулися зміни української абетки, граматики і словника (вони відтепер наближалися до російських), скорочувався відсоток українських учителів. Д

Багатьом ученим навішували ярлики «войовничих фашистів», «махрових представників української націоналістичної контрреволюції». У 1931 р. було заарештовано М. Грушевського, а установи, якими він керував, — розігнано. Лідера українських істориків-марксистів М. Яворського було заслано на Соловки, де він загинув.

Було перероблено український правопис, наближено його до російського. Закрились також всі українські школи та видання за межами України. Фальсифікувалась історія України. У 1938 р. запроваджується обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах України.) Митці, українські науковці, що залишилися в живих, змушені були мовчати і без найменшого натяку на критику зображати минуле й сучасне, прославляти більшовицьку партію, Й. Сталіна. За цих надзвичайно складних соціально-політичних умов письменники республіки зберегли українське художнє слово, а також можливості для відродження української літератури в майбутньому.

Таким чином, вивчення даної теми приводить нас до висновку, що економічний, політичний, культурний розвиток України в 1920-30 рр. був принесений сталінським режимом в жертву своїм політичним амбіціям. Все це на багато десятиліть затримало поступ українського суспільства, відбилося на генофонді української нації.