48. Наукова діяльність м.С.Грушевського.

Михайло Сергійович Грушевський – видатний український історик. Випускник історико-філологічного факультету Київського університету. Працював у Львівському університеті.

Грушевський працював в університеті під кермою славного українського історика Володимира Антоновича, під його доглядом повстали і його перші праці з історії України. Отак 1887 року написав він працю про українські замки в XVI віці, 1890 року велику книгу «Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV в.» — і за неї дістав золоту медаль та стипендію для дальших історичних дослідів.

В 1894 році його обрали головою історично-філософічної секції (відділу) Товариства ім. Шевченка, і там він головував аж до 1914 року. Праці, що їх читали на сходинах секції, друкували потім у «Записках наукового Товариства ім. Шевченка». Під редакцією Грушевського вийшло цих Записок 120 книжок, усього понад 40 тисяч сторін друку.

Щоб ширша громада зацікавилася історією рідного народу, Грушевський видавав історичні праці давніших істориків і видавав їх в «Українській історичній бібліотеці».

В 1897 році Грушевський виступив із проектом видавати літературний місячник на європейський зразок. Цей план Наукове Товариство прийняло, і з початком 1898 року почав виходити відомий широко — на 20 аркушів друку — «Літературно-Науковий Вісник». Сам Грушевський із Франком, Володимиром Гнатюком та з Й.Маковеєм редагував цей журнал. Грушевський у Львові 1898 року виступив з проектом заснувати нове видавниче товариство. Так 1899 року з'явилася "Українська видавнича спілка". Ця спілка видала перед війною до 300 українських книжок. Це були твори найвизначніших українських письменників, переклади з чужих літератур, наукові твори своїх і чужих авторів, були між ними й різні популярні книжки.

Найвідоміші наукові праці:

«Історія України-Русі»( у 10 томах), яка доведена до 1658 року; «Історія української літератури» (в 6 томах) та «Ілюстрована Історія України».

Грушевський належав до позитивізму в науці, який вимагав точних доказів, повних текстів документів, дат і т. п. Вважав, що найважливішим в історії України є історичне життя самого народу в різних його проявах, а не життя князів, гетьманів і т.д.

49. Українська центральна рада. Створення унр

Жовтневе більшовицьке повстання та падіння Тимчасового уряду, з одного боку, радикально вирішували частину проблем та конфліктів, з іншого — породили нові. Намагаючись втримати ситуацію під контролем, Центральна Рада вже в день петроградського перевороту ініціює утворення в Києві «Крайового комітету охорони революції в Україні», до складу якого входили представники різних політичних та громадських організацій, серед них більшовики — Г. П'ятаков, Й. Крейсберг, В. Затонський.

У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами — прибічниками Тимчасового уряду, опорною точкою яких був штаб Київського військового округу (КВО); більшовиками, які користувалися підтримкою рад робітничих і селянських депутатів та національними силами, що гуртувалися навколо Центральної Ради. Продовжуючи «петроградський почин», більшовики України на короткий час встановили радянську владу у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку та інших прифронтових містах. Їхня спроба розгортання повстання в Києві зустріла активний опір з боку сил підконтрольних КВО. Протягом 29—31 жовтня тривали жорстокі бої. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але коли ситуація стала кризовою, намагаючись відстояти національні інтереси, радівці активно почали впливати на розвиток подій. Вони уклали компромісну угоду з більшовиками і примусили штаб Київського військового округу та комісара Тимчасового уряду в Києві 31 жовтня погодитися на умови миру, запропоновані Центральною Радою (припинення збройного опору, безперешкодне виведення з міста викликаних штабом КВО військ, розформування офіцерських загонів тощо). Протягом короткого часу Рада дедалі більше ставала господарем становища — вона призначила тимчасовим начальником КВО члена Військового генерального комітету підполковника В. Павленка, роззброїла невдовзі більшовицькі загони в Києві, Дарниці, Броварах. Нарешті в Центральної Ради виявилося в цей критичний період достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України.

Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1917 p., вона ухвалює III Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев'яти українських губерній. Цей документ накреслював широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; надання національним меншинам «національно-персональної автономії»; забезпечення українському народові демократичних прав і свобод; скасування смертної кари, амністію політв'язням; скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. На жаль, універсал мав суттєву суперечність — широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний зв'язок із Росією, що як держава вже не існувала.