46.Україна в роки 1світової війни

Передумови Першої світової війни формувалися задовго до її початку. Вони були закладені з утворенням держав буржуазного світу.

Разом з окресленням кордонів національних держав назрівали і міжнаціональні суперечності. Розвиток і зміцнення країн капіталістичного світу на межі XIX—XX ст. посилило міждержавні суперечності. Одні держави звикли до існуючих геополітичних реалій і вважали статус-кво непорушним. Інша група країн дотримувалася позиції, що геополітичний простір щодо них надто звужений, і висунула вимогу його розширення. Проблема перегляду існуючого статус-кво виявилася головною передумовою, що ввібрала в себе усі суперечності між країнами кінця XIX — початку XX ст. і в кінцевому підсумку призвела до першої в історії людства світової війни.

Перша світова війна незмінно проходила на території України Внаслідок цього українство як на тих територіях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, так і на російській території України втягувалось у вир воєнних баталій, зазнавало політичних утисків, переслідувань і репресій з боку монархічних режимів обох імперій. Поділена між двома імперіями, етнографічна територія України зумовлювала постійну боротьбу між ними. До цього спричиняв і український національний рух, насамперед в Австро-Угорщині, і мав тенденції до поширення на Російську Наддніпрянську Україну. Трагедія українства полягала в тому, що воно, не маючи власної державності, щоб захищати свої корінні інтереси, розділене територіально, змушене воювати один проти одного в арміях інших держав, які ігнорували українські національні інтереси Наддніпрянська, або Російська, Україна, де наприкінці XIX ст. проживало 23,5 млн українців, поставила до російської армії 3,5 млн солдатів, а із Західної, або Австрійської, України з 6,5 млн було мобілізовано понад 250 тис. Проте ні загальні мобілізації, ні жертовність українців в арміях різних імперій не змінили політики щодо них імперських режимів. Успіхи російських військ у Галицькій операції дали змогу поширити репресії і переслідування «мазепинців» і в цьому регіоні України. З окупованих територій царизм утворив Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, на чолі якого став чорносотенець граф О. Бобринський.

 

Призначений генерал-губернатором завойованих територій, він не приховував своїх намірів провідника політики царизму «Східна Галичина і Лешківщина, — заявив він, — споконвіку коронна частина єдиної великої Русі, у цих землях корінне населення завжди було російським, устрій їх через це повинен бути заснований на російських засадах. Я буду запроваджувати тут російську мову, закон і устрій».

Услід за цим було запроваджено новий адміністративний поділ земель Генерал-губернаторство поділено на чотири губернії — Львівську, Перемишльську, Тернопільську і Чернівецьку їх очолили далеко не кращі російські чиновники і місцеві москвофіли, які розпочали репресії проти українства.

Політика російської адміністрації була спрямована на якнайшвидше використання всіх місцевих особливостей українського населення, витруєння національної свідомості, так званого «мазепинського духу». Уже в жовтні при генерал-губернаторстві почав діяти жандармський відділ. Він переслідував українських громадських діячів. У звіті жандармського полковника Мезенцева зазначалося, що протягом кількох місяців було проведено близько 1000 обшуків і 1200 арештів 578 осіб за постановою генерал-губернатора було заслано у віддалені райони Росії. Тільки через київські тюрми по шляху на Схід було вивезено понад 12 тис. чоловік. Іще більшим трагізмом обернувся для українства відступ російських військ. Відступаючи, вони нещадно руйнували і спустошували край, масово виганяли і вивозили на схід населення. Вони пограбували багато українських установ культури, серед них Наукове Товариство їм. Т. Шевченка. Було вивезено найцінніші речі з бібліотеки і музею Народного дому у Львові, заарештовано багатьох українських діячів, взято 700 заложників. За словами М. Грушевського, Україна не переживала такої руїни і спустошення з часів XVII століття.

Наступаючі австрійські війська провадили таку саму руйнівну роботу, що й відступаючі російські: переслідування українців, арешти і ув'язнення населення за звинуваченнями у шпигунстві на користь росіян, суди і розстріли мирних жителів, руйнація культури тощо.