22. Хід Визвольної війни українського народу (1648–1654 рр.). Українсько-

польські відносини в роки Визвольної війни.

У 1638 р. поляки придушили останнє народне повстання і настав "золотий десятиліття", як його прозвали шляхтичі. Але це було затишшя перед бурею. У 1648 р. почалося повстання. Його очолив Богдан МихайловичХмельницький. Біографія цієї людини, на жаль, містить багато білих плям. За одними даними він народився в Чигирині, за іншими - в Переяславі, здобув непогану на той час освіту й гарт у війнах. У Хмельницького були й особисті рахунки з поляками: польський шляхтич пограбував фамільний хутір Суботів і засік на смерть малолітнього сина майбутнього вождя визвольної війни. Зневірившись боротися за свої права легальними засобами, Хмельницький біжить у пониззя Дніпра. Тут він організував загін козаків і, спираючись на нього, вигнав поляків із Запорізької Січі. Богдан одразу зарекомендував себе досвідченим дипломатом: у ситуації, що склалася він знайшов єдино правильне рішення - уклав союз з кримським ханом, який дав йому в допомогу орду перекопського мурзи Тугай-бея. Але Богдан, як виявилося, був не лише талановитим дипломатом, але і полководцем. У травні 1648 р. у двох битвах (у урочища Жовті води і у Корсуні) повсталі вщент розгромилиармію корінного гетьмана Потоцького. Влітку 1648 р. повстання переросло у визвольну війну.

Чергова поразка повстанська армія завдала поляком під Пилявцями і рушила до Львова. Взявши велику контрибуцію з цього міста, народна армія рушили до фортеці Замостя і обложила його. Звідси відкривалася дорога на Варшаву. Але через несприятливі природних умов та зміни політичної ситуації облога була знята.Хмельницького урочисто зустрічали в Києві.

Влітку 1649 р. відбулася Зборівська битва, що складалася сприятливо для повсталих. Однак через зраду кримського хана Хмельницький був змушений укласти так званий Зборовскнй трактат, який встановлював реєстр в 40 тис. чоловік, містив і деякі інші статті, вигідні повсталим. Проте в цілому цей документ можна рассматріпать як суто паліативний, що не вирішив тих завдань, які стояли перед повстанцями.

Влітку 1650 повстанческля армія в союзі з татарами здійснила похід у Молдавію, яка могла стати в подальшому плацдармом наступу поляків на Україні. Результатом походу було підписання договору з Молдавією. Хмельницький також всіляко підтримував народний рух на території Білорусії, чудово розуміючи, що воно надійно сковує військові сили литовських панів.

Вже влітку 1648 р. козацька старшина звертається по допомогу до Москви. Однак ні в цьому, ні наступного, ні навіть у 1650 р. Росія не могла відгукнутися на прохання козацтва. Причини цього були й об'єктивні і суб'єктивні. Складною була ситуація в самій Росії і російський уряд боялося нової війни з Польщею, не було віри в сили повсталих, переконаності в тому, що це не звичайне козацьке повстання, яких багато було й раніше, а всенародна визвольна війна. У лютому 1651 р. відбувся земський собор, учасники якого одностайно висловилися за необхідність підтримати Україну в її визвольній боротьбі. Однак конкретної допомоги тоді надано не було.

У червні 1651 р. в битві під Берестечком знову змінив татарський хан, який до того ж ще й повів самого Хмельницького з поля бою, що призвело до поразки повсталих. У результаті Білоцерківський договір, укладений у вересні 1651 р. обмежив козацький реєстр 20 тис. чоловік. Положення Україна зміцнила перемога в битві під Батогом навесні 1652 р., проте зрадницькому договір між поляками і кримським ханом призвів до поразки повстанців у околицях Жванця.

Для Росії настав час рішучих дій. У жовтні 1653 р. Земський собор у Москві прийняв рішення про возз'єднання України з Росією. На Україні було відправлено посольство на чолі з боярином Бутурліним. Рада в Переяславі 8 січня 1654 висловилася за входження України до складу Росії.

Результати війни

Так закінчилася визвольна війна 1648-1654 рр.. - Стався історичний акт возз'єднання двох братніх народів. З тих пір ці події неодноразово були об'єктом всякого роду спекуляцій, непомірного славослів'я або навпаки суцільного опорочування. Для того щоб дати об'єктивну оцінку цим подіям, треба подивитися, що ж відбулося далі. Перш за все відзначимо, що до складу Росії увійшла лише Лівобережна Україна - землі Київська, Чернігівська і Брацлавська. Правобережна Україна, залишалася у складі Речі Посполитої аж до поділів Польщі в кінці XVIII ст. У ході визвольної війни на території Лівобережної України виникло досить для того часу своєрідна держава - Гетьманство, що ввібрало в себе кращі традиції козацької демократії, восходившей у свою чергу до часів ще Київської Русі. Повінню народної війни польське шляхетське землеволодіння було змито і розвиток великого землеволодіння починається ніби заново, з нуля. Велике поширення одержує вільна займанщина землі, сприятлива ситуація складається для життєдіяльності сільської та міської громади. Адміністрація гетьманства, генетично простуючи до козацької, основним своїм ланкою мала народні збори - козацький круг, який обирав старшину і контролював її діяльність. Будучи включеним до складу Росії, де централізаторські, монархічнітенденції все більше посилювалися, Гетьманство виявилося у досить складному становищі. Відносини з Росією оформлялися у вигляді так званих "статей" (Березневі 1654 р., Переяславські 1659, Московські 1665 р., Глухівські 1669 р.) і з кожним новим договором політичні права Гетьманства ущемлялися, самоврядування в Україні обмежувалося. У наступному столітті українське селянство потрапило під закрепостітельний прес російськогоцаризму і в 1783 р. государиня Катерина одним розчерком пера закріпачила залишалося до того часу ще вільним українське селянство. Але вже на початку XVIII ст. російські вельможі отримали на території Лівобережної України величезні латифундії (від них, втім, не відставали і швидко зростаючі місцеві землевласники). Без урахування усіх цих моментів важко було б зрозуміти так звану "Руїну", - діяльність гетьманської верхівки після смерті в 1657 р. Богдана Хмельницького. Зазвичай пропольську орієнтацію Івана Виговського (наступного після Богдана гетьмана, який уклав з поляками Гадяцький договір, який фактично скасовував постанову Переяславської ради) та польські симпатії Юрія Хмельницького (який став гетьманом після Виговського) пояснюютьіснуванням магнатсько-шляхетського свавілля, що відкривало широкий простір для гетьманського свавілля і збагачення. Але не враховувати і досить жорсткої політики Росії було б абсолютно неправомірно.