7. Гайдаматський рух. Коліївщина 1768р

Гайдáмаки— народні повстанці на Правобережній Україні, що залишалася до кінця 18 століття під владою Речі Посполитої. Гайдамацький рух об’єднав незаможних селян-втікачів, найманих робітників з гуралень, млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство, але підтримували його найширші верстви населення.Ці гайдамацькі рухи розпочалися у перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина.

Колії́вщина — велике національно-визвольне повстання проти польського та єврейського гніту в Правобережній Україні 1768 року. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки - страчені або заслані на Далекий Схід.

Хід повстання

Конфедерати стали катувати і грабувати українське населення, руйнувати православні церкви і монастирі на Київщині, Поділлі і Волині. Для боротьби з конфедератами російський уряд послав на православну Україну військо. Серед українського населення поширилася чутка, що нібито цариця Катерина ІІ видала «Золоту грамоту» з закликом знищувати польську шляхту. Все це стало безпосереднім приводом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі.

Навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр під Чигирином запорізький козак Максим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. Повстанське військо здобуло Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським.

Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень на чолі з сотниками. Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і на Запорожжя. Російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. Російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Гонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки в квітні-травні 1769 року. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі.

Події Коліївщини та справедлива боротьба гайдамаків відіграли значну роль у формуванні національної свідомості українського народу. Коліївщині присвятив один з своїх творів — поему «Гайдамаки» Т. Шевченко.

8. Історична доля Закарпаття та Буковини (XIV-XIII)

Утворена в IX ст. Угорська держава прагнула розширити свої території на сході за рахунок Закарпаття — історичних українських земель. У складі Угорщини Закарпаття було поділене на три комітати: Ужанський, Березький, Угочанський, а 1303 р. було організовано ще Мараморський комітат. У 40—50-х pp. XIV ст. під владу Угорщини потрапила Шипинська земля, яка через послаблення Галицько-Волинського князівства вимушена була визнати зверхність золотоординського хана. У 1359 р. молдавські феодали підняли повстання проти угорського короля і домоглися незалежності Молдавії. До новоутвореної Молдавської держави ввійшла і Шипинська земля. Грамота 1433 р. так визначала її кордони: на заході ця земля межувала з підвладними Польщі українськими землями по річці Колочин (сучасна межа Чернівецької та Івано-Франківської областей), а на півночі простягалася до Дністра. У складі Молдавії Шипинська земля зберігала автономію. Після ліквідації її автономії у середині XV ст. зникає і сама назва «Шипинська земля». Натомість від кінця XIV ст. вживається назва «Буковина» (на цій території були поширені букові ліси). У документах, що збереглися до нашого часу, ця назва вперше трапляється у грамоті молдавського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р. У XIV—XV ст. у Шипинській землі помітно збільшується кількість населення, з'являються нові поселення, розвиваються скотарство і землеробство, видобуток і обробка заліза. Однак життя там не було безпечним. На буковинські землі нападали польські війська і орди кримських татар. У 1514 р. Молдавія разом із Буковиною потрапила під владу турецьких султанів.

Наприкінці XIV ст. на Закарпаття переселився разом із родиною подільський князь Федір Коріятович (далекий родич угорського короля Сиґізмунда). У 1393—1414 pp. він був володарем Мукачівської домінії і наджупаном Березького комітату. У ці часи на Закарпаття посилився слов'янський вплив, зміцніли зв'язки з іншими українськими землями, спостерігався успішний розвиток торгівлі й ремесел. У Мукачеві було перебудовано замок, а поблизу міста засновано православний монастир, який став осередком боротьби проти впливу католицтва. Після смерті Коріятовича місто й домінія повернулися під владу угорського короля.

Поразка угорсько-чеської армії в битві проти турків під Мохачем (1526 р.) спричинила поділ угорських земель між Османською імперією, Семиграддям і Австрією. Закарпаття, поділене між Семиграддям і Австрією, на довгі роки стало ареною постійних війн.