30. Західноукраїнска Народна республіка: виникнення, історична доля

Западно-Украинская народная республика (ЗУНР) - провозглашено 1 ноября 1918 года во Львове на территории Западной Украины. Высший представительный орган - Национальная рада (возглавлял Е.Петрушкевич), в состав которой вошли украинские депутаты бывших австрийского и венгерского парламентов, по политической ориентации - национал демократы, радикалы, правые, социал-демократы и др. В манифесте Национальной рады (3 ноября) декларировались созыв Учредительного собрания, национальная автономия для меньшинств, аграрная реформа на основе уничтожения крупной земельной собственности и наделения безземельных и малоземельных крестьян землей, объявлялась неприкасаемой частная собственность на землю, фабрики и заводы. С момента возникновения ЗУНР оказалась вовлеченной в военные конфликты. Уже 4 ноября во Львове развернулось вооруженное выступление польских легионеров, с севера и с запада началось продвижение регулярных польских войск, с юга - румынских, стремившихся аннексировать Буковину; все это заставило правительство в декабре бежать в Тернополь, а вскоре - в Станислав (откуда оно через 6 месяцев перебралось в Каменец-Подольский).

Военные формирования ЗУНР составляли Украинскую галицийскую армию (создана в конце 1918 года из подразделений так называемых сечевых стрельцов, ранее входивших в состав австро-венгерской армии). В декабре 1918 года правительство заключило в Фастове предварительный договор с Украинской директорией об объединении ЗУНР с Украинской народной республикой.

После освобождения Красной армией (в апреле - мае 1919 года) большей части территории Правобережной Украины, а также Венгерской советской республики, основной задачей правительства ЗУНР стала борьба против Красной армии. Национальная рада и правительство отвергли предложение советского командования (июнь 1919 года) о военной помощи в борьбе с польскими войсками; вместе с тем они передали Петлюре галицийский корпус, при поддержке которого последние, в условиях оккупации территории Украины войсками Деникина, 30 августа временно заняли Киев (в сентябре галицийский корпус перешел на сторону Деникина).

25 июня 1919 года Совет десяти (руководящий орган Парижской мирной конференции 1919 - 1920 годов) отдал территорию Восточной Галиции Польше, которая в июле полностью оккупировала Западную Украину; Национальная рада и правительство бежали за реку Збруч, перепдав (в Залещиках) всю полноту власти диктатору Петрушкевичу. В июле 1920 года на территории современной Тернопольской и части Львовской области, освобожденных частями Красной армии в ходе советско-польской войны 1920 года, была провозглашена Галицийская социалистическая советская республика. Однако в сентябре польские войска вновь оккупировали Восточную Галицию. По условиям Рижского мирного договора 1921 года территория Западной Украины отошла к Польше

31. Селянский повстанський рух в Україні в 1918 – 1921 рр. Н. Махно

Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махно місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.В кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна.Наступ в березні 1918 р. німецько-австрійських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві.Влітку 1918 р. Махно повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана В середині грудня 1918 р. Махно уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, але вже того ж місяця загони Махна перейшли на бік більшовиків і захопили разом з ними Катеринослав (вже 31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша визволили місто).З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Очолював бригаду у червоній Першій Задніпровській дивізії (командувач П. Дибенко), до складу якої входила частина отамана М. Григор`єва.Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.У червні 1919 р. Махно, об'єднавшись з армією М.Григор'єва, відкрито виступив проти радянської владиПротягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А.Денікіна, знищюючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я.Слащовим і отаманом А.Шкуром.В кінці 1919 р. — на початку 1920 р. проти повстанців стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й.Якіра. Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й провадили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади.Під час наступу військ П.Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М.Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжжя.28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією.