25 Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили

Життя київського митрополита Петра Могили для багатьох людей ще й сьогодні є неабиякою загадкою. Складною і суперечливою була доля цього визначного церковного та культурного діяча, що полишив неабиякий слід в історії України. Про Могилу написано багато праць у нас і за кордоном. Його діяльність, як правило, аналізується в трьох аспектах: громадсько-політичному, культурному та релігійному.

Після обрання Могили архімандритом Києво-Печерської лаври, він за власні кошти відновив церкву Печерської Лаври, не шкодував грошей на прикрашання печер, підпорядкував Лаврі Пустинно-Миколаївський монастир, заснував Голосіївський скит, а також побудував при Лаврі будинок для вбогих. Також Могила відкрив вищу школу при Печерському монастирі, яку утримував власним коштом.

1632 року Петра Могилу обирають Київським митрополитом. Вступивши на престол, він об’єднав Лаврську школу з братською школою на Подолі, що стало початком Київської Колеґії, яку на його честь назвали Могилянською. У 1701 році Колеґія одержала статус Академії. Це був перший в Східній Європі вищий навчальний заклад, найбільший науково-освітній осередок, з якого вийшло чимало наукових, державних і церковних діячів. Тут навчалися майбутні гетьмани Виговський, Юрась Хмельницький, Самойлович, Мазепа, Орлик, Полуботок та інші. .

З іменем Петра Могили пов’язане розгортання системи вищої і середньої освіти в Україні, яка не просто копіювала західно-європейські школи, а й могла реально конкурувати з ними.

Митрополит власним коштом проводив велику роботу з реставрації архітектурних споруд, що були зруйновані у часи монгольської навали: собору Святої Софії у Києві, Десятинної церкви, церкви Спаса у Берестові, Трьохсвятительської і Михайлівської церкви Видубицького монастиря та ін.

Петро Могила допомагав письменникам, художникам, дбав про поширення книгодруку. Саме йому належить поширення книговидавчої справи в Україні. Він не тільки сприяв діяльності Лаврської друкарні, а й одним із перших почав видавати книги книжною українською мовою , значно підняв престиж і авторитет слов’янських видань. Він також сприяв створенню друкарень не тільки в Україні, а й у Молдові і Валахії.

Видатний український меценат, письменник і публіцист Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг “Євангеліє” (1616), “Анфологіон” (1636), “Ефхологіон” (1646) та ін.

Петро Могила багато зробив для Української православної церкви. Він унормував її правове становище, покращив матеріальний стан церков й монастирів. Святий запровадив сувору дисципліну серед ченців і священиків, вимагав неухильного дотримання православних моральних принципів. За Могили УПЦ піднеслася як вогнище освіти й науки. Він зайняв рішучу позицію щодо повернення православних церков і майна, відібраних уніатами, у Києві, Луцьку, на Холмщині.

26 Особливості культури доби Центральної Ради та гетьманату

Особливу цінність для розбудови незалежної України має історичний досвід діяльності Центральної Ради в галузі розвитку народної освіти і культури. Незважаючи на труднощі внутрішнього життя, складність міжнародного становища, Центральна Рада багато зробила цінного і повчального в галузі законодавчого забезпечення та реалізації розвитку народної освіти і культури.

Науково-теоретичні засади розвитку освіти і культури були глибоко розроблені і обгрунтовані в працях визначних державних діячів української революції 1917-1920 pp. В.Винниченка, М.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Стешенка, П.Христюка, М.Шаповала та інших.

Так, в збірнику статей і промов “На порозі Нової України”, написаних і проголошених М.Грушевським протягом 1917-1918 pp., розкривається історична неминучість перемоги українського народу в боротьбі за державність і незалежність, окреслюються напрями розвитку всіх сфер життя Нової України, в тому числі культури і освіти. Через всю книгу червоною ниткою проходить ідея українізації школи, підготовки спеціалістів з вищою освітою для всіх сфер життя української держави.

Основні правові напрямки в галузі освіти і культури Центральна Рада визначила у відозві до українського народу від 22 березня 1917р. та у резолюції Українського національного конгресу. У цих історичних документах невідкладними завданнями ставилося відродження української мови і школи, створення національних загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладів, збільшення кількості українських періодичних видань, культурно-освітніх установ. В кінці червня 1917р. було засновано Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради -уряд, що мав за мету реалізувати завдання, закріплені в І універсалі Центральної РадиГенеральний Секретаріат у своєму складі мав спочатку біля 10, а пізніше 14 генеральних секретарів, у тому числі і в справах освіти. Цю посаду з самого початку діяльності уряду займав Іван Стешенко - громадський і політичний діяч, педагог, письменник і літературознавець

Центральна Рада, органи місцевого самоврядування багато сил і енергії віддавали створенню національної системи освіти на селі. Освіта в сільській школі була обов’язковою: щоб усі юнаки і дівчата віком до 15-16 років мали відповідну освіту. У кожній волості чи групі сіл з населенням в 10 тисяч чоловік повинна функціонувати середня школа. Ці школи повинні давати не лише загальну освіту, але й бути кузнею підготовки кадрів для органів місцевої влади, для потреб народного господарства.

За доби гетьманату помітними були зрушення і в галузі культури та освіти: створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам´янці-Подільському; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Державний український архів, Національна галерея мистецтв, український історичний музей, Українська національна бібліотека, Український театр драми та опери, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр тощо), у листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським. Уряд всіляко підтримував вищі навчальні заклади, які відігравали провідну роль у підготовці спеціалістів високої кваліфікації надавши статус державних київським політехнічному та комерційному, харківським ветеринарному, комерційному, технологічному, Катеринославському гірничому, Ніжинському історико-філологічному інститутам (останньому надали статус державного університету).

За доби гетьманату розпочали роботу щойно утворені архітектурний та клінічний інститути в Києві, політехнічний та сільськогосподарський — в Одесі, Український історико-філологічний факультет у Полтаві.

Уряд розробив струнку тарифну сітку оплати праці викладацько-професорського складу та заснував стипендії для студентів. Спостерігалась активізація мистецького життя, що дало підстави дослідникам говорити про розквіт національних закладів культури в той період.