16 Проблеми сучасного розвитку модерної української культури

Поруч із реалізмом у літературі на поч. 20 ст. утверджувався новий художній метод — модернізм. Його прихильники виступали проти звернення до реалістичних побутових описів, проти захоплення деталізацією робітничої тематики і проголосили аполітичне гасло “чисте” мистецтво. Культура модернізму спиралася на психологізм, зосереджувалась на внутрішньому світі людини та суб’єктивних враженнях героя. Найяскравіше цей підхід простежується у творчості неоромантиків Михайла Коцюбинського та Лесі Українки. Ці митці створили особливий художній світ, що поєднує реальне і міфічне, свідоме і підсвідоме, високий ідеал і похмуру дійсність. Творча еволюція М. Коцюбинського зробила його найкращим представником українського імпресіонізму. Захоплення модернізмом у поезії позначилося на творчості Миколи Вороного, Григорія Чупринки, Олександра Олеся, групи західноукраїнських поетів “молодомузівців” (П. Карманський, Б. Лепкий, В. Пачовський, С. Твердохліб, М. Яцків та ін.).

Прикметним для українського модернізму є його власний погляд на історію. Засадничим тут є положення про те, що людське пізнання повинно спиратися не на раціональну модель, не на логіку думки, як класичний реалізм XIX століття, а насамперед на емоцію й інтуїцію, які респектувалися філософією та естетикою модерну. Звідси походить спокуса ревізувати історію, відкривши у ній новий евристичний потенціал, новий простір пізнання та переоцінки вартостей, запропонувати замість загальновідомої історії факту іншу парадигму – історію душі, більш правосильну у своїй претензії на істинність.

Головним завданням усіх модерністських течій, під якими назвами і з якими програмами вони б не виступали, була “актуалізація” поетичного слова, відродження його позакомунікативних функцій, насамперед багатогранної функції символу. Цим самим література мала поновно набути свого онтологічного значення

Явище раннього модернізму, що обіймає останні роки минулого та перші десятиліття нинішнього сторіччя, є не лише своєрідним, але й у багатьох відношеннях унікальним предметом наукового аналізу. По-перше, український модернізм народжувався непросто, надто суперечливо, важко торуючи собі шлях до утвердження нових естетичних цінностей, і в цьому не можна винуватити лише творців модернізму. По-друге, він, на жаль, так і залишився незавершеним, незреалізованим проектом. Справді визначну роль перших поколінь українських модерністів сьогодні можна було б оцінити в тому разі, якщо б на їх досягнення була оперта творчість наступних літературних поколінь. Але так не сталося. У 1920-х роках в умовах підрадянської України модернізм став фактично забороненим явищем, що підлягало ідеологічно-цензуровому переслідуванню. Попри все, у сучасних дослідженнях, очевидно, годилося б орієнтуватися не на певний ідеальний еталон, як, скажімо, еталон французького символізму, що виріс у зовсім відмінних від українських суспільно-культурних умовах.

Модернізм вніс кардинальні зміни у світовідчування та естетичні орієнтації нового часу. І хоч як би скромно ми не оцінювали значення його українського інваріанту, вказуючи на його “недокрівність” чи риторичність , слід визнати за ним ту величезну заслугу, що її можна було б кваліфікувати як естетичну революцію. Це утвердження нового естетичного мислення, символічної образності, індивідуально-неповторної візії світу як надзавдання мистецтва. Ішлося про радикальне оновлення моделі національної культури загалом, починаючи від її підвалин, про інтеґрацію в європейський та світовий культурний процес, пошук “культурного самоозначення”.

Таким чином, у ширшому розумінні терміном «модернізм» можна схарактеризувати той значний естетичний, художній перелом, що відбувся в українській літературі на рубежі століть. І тут важать не лише декларації окремих літературних груп, а незворотні зміни в усій естетичній свідомості, у творчості провідних митців доби, всі ті новаторські художні здобутки, що й визначили характер нової літературної епохи. Модернізм, зрозуміло, не можна розглядати поза певною сумою програмових його ідей. Але водночас не можна й обмежитися суто ідеологічними параметрами.

Естетика модернізму протягом кількох історичних періодів прищеплювалася на українському ґрунті. Проте чи не найбільш яскраво й послідовно її було зреалізовано наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття. Модернізм позначив собою зміну естетичних та світоглядних поглядів. Це був етап переходу від старого до нового, етап переосмислення і навіть заперечення минулих змісту і форми та пошуку нових.

Історичними передумовами виникнення модернізму були посилення інформаційного обміну, урбанізація міст, збільшення міського населення, що призводить до виникнення соціально-політичних рухів, кризові явища в тогочасних імперіях. Виникнення нових політичних течій, філософсько-світоглядних теорій — все це відбувалося на фоні загальноєвропейської кризи духовності. Індивідуалістичний, персоналістичний дух межі століть виявив спорідненість із філософсько-світоглядними теоріями цієї доби. Зокрема, такими, як «філософія життя» Ф. Ніцше і його концепція надлюдини, наукова доктрина історичної еволюції людства А. Бергсона і психоаналітична теорія З. Фройда. Філософські ідеї Заходу, проникаючи в національну культуру асимілювалися у контексті вітчизняних.

Модерн як художній стиль є предметом наукового дослідження мистецтвознавства й історії архітектури, літературні філософії. Проте, передусім, слід наголосити, що мистецький модерн як стиль художнього світосприйняття на межі ХІХ-ХХ ст означав новий поворот, глибоку зміну світоглядних орієнтирів, і при цьому першу спробу витворити ці орієнтири в межах некласичної парадигми [16].

Сучасні проблеми і перспективи стилю модерн у предметному середовищі засвідчують потребу у подальших ґрунтовних дослідженнях цього естетичного феномену. Зокрема, тому що художні тенденції кінця XIX - початку XX століття, які характеризувалися розмаїтістю стилістичних течій, суперечливих тенденцій, шукань і експериментів, сприяли виробленню принципово нового усвідомлення категорій простору й часу, змінили уявлення про саму культуру, її виразні засоби, стилі й жанри. Усі ці моменти, вплив яких зберігає свою силу й нині, знайшли відбиття в художньо-проектній практиці модерну.