
- •Тема 1. Вступ. Предмет, методи і завдання патоморфології та патофізіології. Ушкодження клітин План лекції:
- •Зв’язок з іншими дисциплінами.
- •Місце патологічної анатомії і патологічної фізіології серед медичних дисциплін
- •Завдання патологічної анатомії:
- •Методи, які використовує патологоанатомічна служба:
- •Класифікація дистрофій ґрунтується на певних принципах.
- •Література:
Лекція № 1.
Тема 1. Вступ. Предмет, методи і завдання патоморфології та патофізіології. Ушкодження клітин План лекції:
Предмет і завдання патоморфології та патофізіології. Місце патоморфології та патофізіології серед інших медичних дисциплін. Роль експериментального дослідження в моделюванні хвороби.
Поняття про морфогенез, патогенез і нозологію.
Альтерація, визначення, причини й механізми виникнення. Види ушкодження.
Некроз: визначення поняття, причини й стадії. Морфологічні ознаки: зміни ультраструктур клітини (ядра, цитоплазми) і тканин. Клініко-морфологічні прояви некрозу: пролежні, інфаркт (його види), секвестр, гангрена (її види). Наслідки некрозу.
Атрофія, її причини й види.
Актуальність теми: Практична діяльність медичного працівника базується на ґрунтовному знанні різноманітних функціональних і морфологічних змін, що виникають в організмі під час хвороби. Дати цільну уяву про ці зміни покликана патологія
Патологія – це розділ медико-біологічних знань, що розглядає закономірності виникнення, розвитку і завершення захворювань (від грецького pathos - страждання, logos - вчення).
Основу патології складають дві науки: патологічна анатомія і патологічна фізіологія.
Патологічна анатомія вивчає анатомію хворого організму, а патологічна фізіологія – функцію, загальні закономірності виникнення, перебігу і завершення хвороби.
Вони тісно пов’язані між собою і понад 100 років тому становили одну науку. Поділ їх був зумовлений тим, що між порушеннями функції і структури не завжди існує чітка відповідність. Інколи незначні структурні пошкодження ведуть до виражених функціональних розладів, і навпаки - масивне ураження тканин не супроводжується відповідними змінами функції. Патоморфологи, звичайно, не обмежуються лише констатацією структурних змін у хворому організмі, вони використовують їх для пояснення патогенетичних механізмів. Проте, піддати всебічній оцінці їх патогенетичну роль вдається лише шляхом зіставлення з результатами спостережень на живих об’єктах, причому на всіх етапах розвитку хвороби - від виникнення до розв’язки. В повному обсязі цього можна досягти в експериментах на тваринах
Зв’язок з іншими дисциплінами.
Вивчення патологічної анатомії базується на двох принципах: це єдність структури та функції як методична основа вивчення патології взагалі та клініко-анатомічний напрямок її розвитку.
Перший принцип дає можливість бачити тісний зв'язок патологічної анатомії з анатомією, гістологією, фізіологією та біохімією, що є необхідним для вивчення основ патології.
Другий принцип демонструє необхідність знання патологічної анатомії для вивчення інших клінічних дисциплін у практичній діяльності кожного фахівця медицини незалежно від обраного фаху.
Патоморфологія тісно пов’язана з анатомією, гістологією та ембріологією. Знання з біологічної хімії потрібні щоб зрозуміти молекулярні механізми виникнення, перебігу і клінічних симптомів захворювань. Оскільки переважна більшість патологічних станів має спадкове походження, то різко зросла роль генетики як базової дисципліни вивчення патологічної фізіології.
Взаємовідносини між клінічними науками, патофізіологією і патанатомією можна зрозуміти з наступного прикладу:
запалення червоподібного паростка (апендицит), запалення паренхіми печінки (гепатит), запалення слизової ока (кон’юнктивіт), запалення шкіри (дерматит), вивчаються різними клініками (хірургічною, терапевтичною, офтальмологічною, дерматологічною) і характеризуються специфічними симптомами, які дозволяють діагностувати їх. Незважаючи на це, усі вони мають спільну загальнопатологічну основу – запалення (як типовий патологічний процес вивчають патофізіологи і патологоанатоми).