6. Матеріальна і духовна культура східних слов’ян до прийняття християнства.

На межі 3 і 2 тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виокремлюється германо – балто – слов’янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов’янської історії. Впродовж тривалого часу на укр. землях формувалася прас лов. Культура, і в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку традиції автохтонного етносу, з іншого – культурні зв’язки з сусідніми народами. Фактор формування етнокультурної і політичної карти слов’янських народів на територій Центральної та Сх. Європи пов'язаний з їхнім великим розселенням. Найяскравіше творчий геній давніх слов’ян на території України виявився в зарубинецькій (2ст до н е – 2 ст н.е.) та черняхівській(2-5 ст. н.е.) культурах. Слов’яни традиційно розвивали землеробство – провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Прогрес у землеробстві супроводжувався вдосконаленням знарядь праці. Широке використання плуга із залізним лемешем підвищувало продуктивність праці, якість обробітку землі та сприяло освоєнню цілини. Складовою землеробства було тваринництво і птахівництво. Одним із найдавніших занять було бортництво – збирання меду диких бджіл.

Це визначало прогрес інших ремесел: металургія, ковальство, гончарство, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство, борошномельне вир-во. У 8-9 ст. з’являються спеціальні поселення металургів. Значних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну із чорної глини, а черняхівської – з сірої глини за допомогою гончарського круга. Черняхівська кераміка відзначалася високим рівнем, їй притаманна висока художня якість в оформленні. У середині 1го тис. н.е. розквіту набула ювелірна справа. Поряд із штампованими ювелірними виробами масового вжитку виготовлялися високохудожні речі з золота та срібла та срібла, виконаного за складними технологіями. Животворним джерелом духовної культури слов’ян була усна народна творчість. У поетичних творах – історичних і обрядових піснях( весільних, поховальних) у казках, заклинаннях, приказках, билинах – народ оспівував свою працю, любов до рідної землі, непримиренність до несправедливості. Особлива сторінка духовної культури слов’ян - міфологія. Вони обожнювали природу і наділяли її людськими властивостями. У дохристиянську пору для слов’ян було характерним об’єднання доброго і злого начал в образі одного бога. Н-д: Велес був водночас покровителем скотарства й демоном, який приносить смерть. Людину з міфологічного середовища виділяла наявність душі. У східних слов’ян язичників не було храмів. Дерев’яні зображення богів стояли просто неба. У складних умовах слов’янські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідації, виникнення державності, збереження і примноження духовних традицій. На її основі виникла культура Київської Русі.

6. Запровадження християнства у Київській Русі та його вплив на розвиток культури.

Культура К.Р. перейшла на новий щабель після прийняття християнства. З ним прийшли якісні зміни у світогляд і побут русичів. Нова релігія стала ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин. Вона зумовила входження Русі в європейський світ. Тисячоліття культурного процесу виробили розвинену систему вірувань, що ґрунтувались на астральному культі, подібному до культів давніх цивілізацій. Поступово людина вчилась узагальнювати досвід, замислювалась над походженням світу, шукала первопричини буття. Так склалося уявлення про богів – Творців всесвіту та першооснови всесвіту – небесного вогню і води, поєднання яких творило життя. Богинею – матір’ю світу, як вважають сучасні історики була Лада, ім’я якої зустрічається в укр. фольклорі . Культ Лади та її дітей – Дани

(Лелі), що уособлювала втілену воду, та Полея, що втілював світло, у часи патріархату був витіснений культом бога – володаря неба. Матір – Землю символізувала богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, а уособленням його було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя. Язичество було доволі досконалою системою вірувань та знань про світ, але воно не давало рекомендацій, якими повинні бути відносини між людьми, у новому світі, у світі соціальної нерівності та класової боротьби. Спроба Володимира створити єдиний пантеон із найбільш шанованих племінних богів на чолі з Перуном, щоб надати йому загальнодержавного характеру, успіху не мала.

Релігією, що розробляла проблеми загальнолюдського співжиття, пояснювала експлуатацію та нерівність, учила моральних норм, терпіння й покори, проповідувала непротивлення злу насильством, даючи багатим право на панування, а бідним – надію на майбутнє, було християнство. Початки церковної організації на Русі сягають часів Аскольда, коли після першого хрещення Русі 860р. було створено митрополію. Боротьба між християнством і язичництвом аж до офіційного запровадження християнства в 988 р. позначилася на церковній організації, яка то занепадала, то підіймалася. Лише з часу релігійної реформи Володимира, яка остаточно закріпила християнство в ролі державної релігії К.Р., розбудовується церковна структура. На чолі церкви був Київський митрополит, як правило з Константинополя. Важливим кроком у зміцненні незалежності церкви було створення культу власних святих. Першими святими стали Борис і Гліб. Після впровадження християнства виникають монастирі. Перші офіційні відомості про них належать до часів Ярослава Мудрого, однак імовірно, що існували вони ще за Володимира. Найбільший монастир був Києво – Печерський. Церкви і монастирі були важливими осередками освіти, літератури і мистецтва.