6. Матеріальна культура давніх слов’ян. Побут, поселення, прикладне мистецтво.

У матеріальній культурі відбуваються істотні зрушення. На зміну присвоюючому (споживчому) типу господарювання (збиральництво, полювання, мисливство) приходить продуктивний (виробляючий) тип господарювання, освоєно сучасний цикл сільськогосподарських робіт (обробка ґрунту, сівба, вирощування, збирання, зберігання і споживання). Відбувається так звана неолітична революція. Якщо присвоюючий тип господарювання існує на основі спалюваних дров і домашнього виховання, то виробляючий використовує і силу вітру, падаючої води, приручених тварин, характеризується створенням школи. Виникає рільництво, яке поєднує і городництво, і тваринництво, і окультурювання ґрунтів. Тваринництво відокремлюється від землеробства, з’являється ремесло. Відбувається поділ праці. Однією з перших на нашій етнічній території була могутня трипільська землеробська цивілізація. Знахідки мізинської культури трапляються на Київщині, Полтавщині, біля Золочева, Чорткова, Теребовлі.

Трипілля відкрив археолог Вікентій Хвойка. У V—III тис. до н. е. трипільська культура поширювалась на території понад Дністром, Дніпром, Бугом. Її залишки знайдено на Київщині в 38 селах, на Поділлі — у 25. Для трипільців характерні високорозвинений рівень матеріальної, виробничої, землеробської культури, технології ремесел. Трипільці жили родами, об’єднані жінкою (матріархат). Від того періоду знайдено жертівники у формі рівнораменного хреста, багато посуду, ювелірних виробів, статуеток, прикрас. З часів трипілля залишилось до 40 печер біля Києва. Побут трипільців нагадує наш нинішній. Було високорозвинене мистецтво. Посуд столовий і для зберігання прикрашався орнаментом або розмальовувався. Кольори використовувались чорний, червоний, білий, червоно-брунатний.

Жіночі фігурки мали культове призначення. Для трипільської культури II тисячоліття характерні високі могильні кургани, перекриті кам’яними плитами, інколи з зображеннями.

Знаходять пам’ятники із символами Тільця. Забудова селищ здійснювалась по колу. Посередині села був майдан, вочевидь, для худоби. Будинки були 4—5 м завширшки, 15—20 довжиною. Зустрічаються дво- і триповерхові будинки площею 200 м2. Хата мала кілька кімнат. По суті це були міста або протоміста, де могли жити до 50 тис. населення. Широко використовували лозу, з двох сторін оштукатурену глиною. Хати фарбували в жовтий, червоний кольори.

6. Духовна культура давніх слов’ян.

Документи підтверджують, що у світовідчутті та світорозумінні праслов'ян усі явища природи (неживі предмети, представники рослинного і тваринного світу, природні явища) "жили" таким самим життям, як і людина. Вони уявляли їх здатними відчувати, наділяли властивостями боротися за своє існування подібно людині. Наприклад, у "Слові о полку Ігоревім" вся природа з розумінням ставиться до нещастя братів-князів: квіти прив'яли, дерева похилились до землі, ворони не каркали, гави замовкли, сороки не скрекотіли, дятли показували Ігореві шлях до річки; з вітром, Сонцем, Дніпром і Донцем Ярославна й Ігор розмовляють як з живими істотами, звертаються до них із проханнями і наріканнями. Для світогляду праукраїнців не було суттєвих відмінностей між людиною та іншими представниками живої природи. Наші пращури поклонялися й лісу, бо там, на їх думку, живе лісовик; воді, оскільки в ній живе водяник; полю, тому що в ньому хазяйнує польовик. Вони поклонялися також дереву, дотик до якого вважався цілющим, приносили йому в жертву хліб, сіль, яйця, прикрашали як живу істоту стрічками, нитками тощо. Поклонялись і померлим. Праукраїнці, як і інші стародавні народи, вважали померлих живими, але наділяли їх властивостями, що робили їх небезпечними.На їхню думку, мерців можна побачити, їх можна зустріти на горі, якщо там ховали померлих; утопленики продовжують жити під водою і не проти того, щоб затягнути на дно людей, які купаються. У християнській землеробській релігії слов'ян не було міфічних Деметри, Д іоні ся, Осіріса, Адоніса та інших богів землеробського циклу. Земля залишалася матір'ю-годувальницею, силою, яку варто поважати і якій слід поклонятися. Із землею можна було розмовляти, чекати від неї відповіді щодо майбутнього врожаю. Ідол вважався не просто зображенням божества, але також його вмістилищем. Ідоли — це вже не звичайні фетиші, що їх періодично виробляють і викидають, а постійні та вимогливі боги. Культ міських богів зумовив не тільки спорудження їхніх зображень (ідолів), а й будівництво цілих споруд — святинь. їх створювали під відкритим небом, оточували частоколом, у центрі ставили високий стовп з людським обличчям головного бога, а навколо — стовпи з його "дружинами" і "дочками".

З позицій наукового релігієзнавства, історія релігії є послідовним і спадкоємним еволюційним процесом, що пройшов шлях від політеїзму до монотеїзму, від ранніх вірувань, через родоплемінні культи-, міфологію і національні релігії, до світових релігій.