69. Кредитний договір.

КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР - цивільно-правовий договір, за яким банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути отриману грошову суму і сплатити відсотки на неї. До відносин за кредитним договором застосовуються правила, передбачені ЦК для договору позики, якщо інше не передбачене самим ЦК і не випливає із суті кредитного договору. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові знаки, виражені в національній грошовій одиниці. Валюта іноземна може бути предметом кредитного договору, укладеного на території України її резидентами, за умови, що кредитором за таким договором є банк, що має статус уповноваженого. Для участі в якості позичальників за кредитним договором не потрібно якої-небудь спеціальної правоздатності - досить лише того, щоб:

а) закон не забороняв отримання кредитів того типу осіб, до якого належить передбачуваний позичальник;

б) статут юридичної особи не містив прямої заборони одержувати кредити;

в) кредит використовувався для здійснення статутної діяльності організації. Позичальником може бути будь-яка особа і будь-яка організація, в тому числі і некомерційна. Кредитором по кредитному договору може бути тільки банк або інша кредитна організація, у статуті та ліцензії якої прямо передбачена можливість видачі кредитів. Кредитний договір повинен бути укладений у письмовій формі, недодержання якої тягне його недійсність (такий договір вважається нікчемним).

Істотними умовами кредитного догвору є:

а) умова про його предмет - найменування та кількості (суми) грошей, переданих в кредит;

б) обов'язки повернути кредит;

в) обов'язок сплатити відсотки за користування кредитом.

Кредитний договір - консенсуальний договір. Він вважається укладеним з моменту, коли досягнуто згоди по всіх його істотних умовах. До передачі суми грошей за кредитним договором прирівнюється перерахування грошових сум у безготівковому порядку. У зв'язку з цим доказом надання кредиту є розрахунковий документ про перерахування суми на рахунок позичальника з відміткою банку про виконання, а також завірена банком виписка з рахунку позичальника про надходження на нього сум за відповідним розрахунковим документом. Кредитний договір має двосторонньо-зобов’язуючий характер.

70. Комерційні банки Ії види та класифікація

Банк - установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції.

Банки виникають на основі товарно-грошових відносин, і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях. Перші подібні установи, що стали попередниками капіталістичних банків, виникли в кінці XVI ст. у Флоренції та Венеції на основі обмінних операцій (обмін грошей різних міст та держав) і спеціалізувались на прийманні вкладів і здійсненні безготівкових розрахунків. Пізніше за аналогічним принципом були створені банки в Амстердамі (1605 р.) та Гамбурзі (1618 р.). Найважливішими функціями банків того періоду було посередництво в платежах і кредитування торгівлі.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним чином.

За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки.

За терміном надання кредитів - банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування.

За національною належністю - національні та іноземні банки.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислове розвинутих країнах.

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки - кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Їх поява була обумовлена прагненням дрібних виробників (ремісників, селян) звільнитися від кабального лихварського кредиту, до якого вони були вимушені звертатися внаслідок недоступності банківського кредиту.

Муніципальні банки - різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов'язань і призначення керівних органів.

Комунальні банки - спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Змішані банки - банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки - міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин.

Банки короткострокового, середньо- і довгострокового кредитування - банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. На відміну від короткострокового кредитування, яке здійснюється депозитними банками і ощадними касами, спеціалізовані кредитні інститути надають середньо- та довгострокові кредити. Чітке розмежування кредитних інститутів із принципом коротко-, середньо- і довгострокового кредитуванню характерне, наприклад, для Італії, де законодавство поділяє всі кредитні інститути на банки короткострокового кредитування довгостроково-інвестиційні банки.

Національні банки - це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їх інтересах. Діяльності цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій:

функціонує їх материнська компанія. Згідно законодавстві більшості країн банки підпадають під категорію національних якщо 51 % акцій і більше належить інвесторам даної країни.

Іноземні банки - банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. Їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством.

Депозитні банки - банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населення.

Різновидами спеціалізованих кредитних банків є:

o інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов'язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також в ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;

o ощадні банки - банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення; як правило, невеликі кредитні установи, що діють в регіональному масштабі;

71. Поняття та принципи бюджетного фінансування

Бюджетне фінансування - це безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів й забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

Принципи бюджетного фінансування:

1) Кожне бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Винятком є фінансування незапланованих заходів, пов'язаних з стихійним лихом, епідеміями, ліквідацією втрат від катастроф.

2) Фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обгрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави.

3) Розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється в залежності від значущості та підпорядкування. Так, з державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані міністерствам, державним комітетам та відомствам.

4) Згідно з Бюджетним кодексом України розмежування видів видатків між бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її безпосередньо до споживача.

72. Добровільне та обов’язкове страхування

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні - форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове.

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов'язковому страхуванні - інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України "Про страхування" форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладанні договору обов'язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається "свободи маневру", адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

До складу обов'язкового страхування українським законодавством віднесено:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибу-хонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

Усі види страхування, що не ввійшли до цього переліку, вважаються добровільними.

73. Державний борг України, його види, обслуговування державного боргу

Державний борг- це сукупність дефіцитів державного бюджету за певний період часу. Це економічне визначення державного боргу. У Бюджетному кодексі дане юридичне визначення цього поняття як боргових зобов'язань перед юридичними й фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.

Основними причинами утвору державного боргу є дефіцит державного бюджету й наявність вільних коштів у фізичних і юридичних осіб.

Державні боргові зобов'язання можуть існувати в різних формах:

- кредитні угоди й договори із кредитними організаціями, іноземними державами й міжнародними фінансовими організаціями на користь зазначених кредитів;

- державні цінні папери, випущені від імені;

- договори про надання державних гарантій, договів поручництва по забезпеченню зобов'язань третіми особами;

- переоформлення боргових зобов'язань третіх осіб у державний борг на основі федеральних законів;

- угоди й договори про пролонгацію й реструктуризації боргових зобов'язань минулих років.

Державний борг можна класифікувати за різними критеріями. За валютним критерієм він ділиться на внутрішній і зовнішній: карбованцеві борги ставляться до внутрішнього боргу, а валютні - до зовнішнього. У міжнародній практиці є й інше визначення зовнішнього боргу: сукупний борг нерезидентам, а внутрішнього боргу - як сукупного боргу резидентам.

Державний борг ділиться на капітальний і поточний. Капітальний борг - це сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи відсотки. Поточний борг - це видатки по виплаті доходів і погашенню зобов'язань.

По строках державні боргові зобов'язання можуть бути короткостроковими ( до 1 року), середньостроковими ( від 1 року до 5 років), довгостроковими ( від 5 до 30 років). Боргові зобов'язання не можуть перевищувати строк в 30 років.

За рівнем керування державний борг ділиться на державний борг, державний борг суб'єкта й муніципальний державний борг. Україна не несе відповідальності щодо боргових зобов'язань суб'єктів.

Класифікація державних внутрішніх боргів і суб'єктів - це угруповання боргових зобов'язань Уряду й органів виконавчої влади суб'єктів. Класифікація державних внутрішніх боргів містить у собі 27 видів внутрішніх запозичень: цільові позики й внески; державні внутрішні позики 1991 і 1992 рр.; державний внутрішній борг, прийнятий від колишнього СРСР; казначейські зобов'язання; державні цінні папери, забезпечені золотом; і т.д.

Класифікація видів державного зовнішнього боргу - це угруповання державних зовнішніх боргових зобов'язань, здійснюваних Урядом відповідно до законодавства. Класифікація складається із групи "Державний зовнішній борг", що включає наступні підгрупи: кредити, отримані від урядів іноземних держав; від іноземних комерційних банків і фірм; від міжнародних фінансових організацій.