56. Договір страхування: поняття та види.

Договір страхування являє собою угоду двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв 'язків (прав і обов 'язків).

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це - юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов'язань. Відповідні зобов'язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов'язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов'язання і правові відносини.

По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнено згоди.

Під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов'язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини.

Визначальною ознакою договору є угода сторін. Проте для деяких цивільно-правових договорів самої лише угоди сторін недостатньо. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який набуває сили з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладання договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і.є доказом укладення страхового договору.

Отже, законодавець надає страховому свідоцтву лише значення можливого доказу факту укладення договору страхування, до того ж із додаванням правил страхування.

57. Порівняльна характеристика державного та банківського кредиту

Відмінними ознаками державного кредиту в порівнянні з банківським є наступні
Банківський кредит	Державний кредит
1) потреба суб'єктів економічної діяльності в банківському кредиті виникає в зв'язку з нерівномірністю руху вартості в процесі виробництва й обміну;	потреба в державному кредиті виникає через фінансові ускладнення країни, а також для пом'якшення диспропорцій між готівково-грошовою масою в обігу й товарних ресурсах для її покриття;
2) при банківському кредиті економічні інтереси позичальника і кредитора збігаються;	при державному кредиті - економічні інтереси учасників угоди відносно відособлені;
3) при банківському кредиті банківський відсоток є засобом економічного впливу на діяльність позичальника;	при державному кредиті - відсоток за позику є економічним стимулом реалізації економічних інтересів кредитора з приводу передачі власних коштів у розпорядження держави;
4) банківський кредит є пов'язаним з тією частиною грошового обігу, в якій гроші виконують функцію засобу платежу;	при державному кредиті гроші використовуються не тільки у функції платіжного засобу, але й у функції засобу обігу;
5) банківський кредит має строго цільове призначення;	державний кредит використовується для фінансування капітальних вкладень і витрат, пов'язаних із рішенням соціальних проблем;
6) при банківському кредиті терміни повернення коштів строго регламентуються, у виразі їх порушення банківські заклади застосовують до позичальника штрафні санкції;	при державному кредиті відносини між позичальником і кредитором складаються на добровільній основі, щодо позичальника не застосовуються санкції, взяті у борг наявні кошти мають бути повернуті позичальником кредитору в міру закінчення терміну дії позики;
7) банківський кредит пов'язаний переважно з безготівковим грошовим обігом: притягнення і надання коштів здійснюється за допомогою перерахувань їх з одного рахунку на іншій;	державний кредит є поширеним здебільшого в сфері готівково-грошового обігу;
8) при банківському кредитуванні при зарахуванні кредиту на розрахунковий рахунок одержувача створюється можливість одержання готівки для виплати заробітної плати, премій, виплат на відрядження та інших виплат.	Державний кредит сприяє скороченню обсягу готівки в обігу. У державному кредиті держава може виступати в якості позичальника кредиту, кредитора і гаранта кредиту.

58. Фінансово-правові акти, їх характеристика.

Правовою формою відображення фінансової діяльності держави є фінансово-правові акти. Вони поділяються на дві великі групи:

1) акти органів законодавчої влади;

2) акти органів виконавчої влади, тобто на закони і підзаконні акти.

Можна стверджувати, що фінансово-правові акти, у формі яких і здійснюється фінансова діяльність держави це належним чином прийняті органами державної влади та місцевого самоврядування відповідні рішення з питань фінансової діяльності, що віднесені до їх компетенції та мають юридичні наслідки.

Форма фінансово-правового акту насамперед залежить від того, яку галузь фінансової діяльності держави покликаний регулювати цей акт, яке значення для життя держави і суспільства ця діяльність має. Такими формами можуть виступати: Конституція України; закони України; укази Президента України; декрети Кабінету Міністрів України; накази, інструкції чи положення Мінфіну України чи Державної податкової адміністрації України; методичні вказівки, листи, телеграми Національного банку України тощо.

Фінансово-правові акти видають і органи місцевого самоврядування в межах фінансових повноважень, визначених їм Конституцією України (стаття 143) і законами України

Широке коло актів, що регламентують фінансові відносини в Україні, складають її фінансове законодавство, а сукупність правових норм, що включені в ці акти для регулювання фінансових відносин, становлять фінансове право України. Тобто фінансове право є системою правових норм, що регулюють фінансове господарство держави. Фінансове право складова частина публічного права в цілому. З допомогою фінансово-правових норм держава мобілізує фінансові ресурси сукупність всіх цільових фондів грошових коштів держави, необхідних для функціонування (законодавство про доходи держави), веде облік руху зібраних фондів грошових коштів (казначейські приписи), використовує їх у відповідності з волею органів законодавчої влади (акти про бюджет), тобто здійснює фінансову політику.

59. Відповідальність за порушення податкового законодавства

Виконання платниками податків та іншими суб'єктами податкового обов'язку об'єктивно не може спиратися лише на високий рівень їх правової культури та усвідомлення суспільної значущості передбаченої нормами податкового права на­лежної поведінки. У сучасних умовах для забезпечення необхідного рівня податкових надходжень вирішального значення набуває застосування заходів державного примусу в податковій сфері. Останні мають такі специфічні ознаки:

1)здійснюються з метою забезпечення режиму законності у сфері оподаткування та дотримання правил сплати податкових платежів;

2)поширюються як на юридичних, так і на фізичних осіб; підстави та порядок їх застосування визначаються фінансовим, адміністративним і кримінальним законодавством;

3)їх застосування є результатом реалізації державно-владних повноважень посадовими особами спеціальних державних органів;

4) метою податкового примусу є спонукання платників по датків до виконання податкового обов'язку;

5)різнобічний характер цих заходів (за значущістю» силою впливу та масштабом застосування);

6)спрощений процесуальний порядок застосування податкового примусу;

7)забезпечення законності при застосуванні заходів податкового примусу, здійснення прокурорського нагляду, а також забезпечення можливості оскарження відповідних рішень.

Державний примус у податковій сфері реалізується через установлений законодавством механізм юридичної відповідальності.

Особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер. Зміст компенсаційної ознаки полягає в необхідності відшкодування збитків держави та органів місцевого самоврядування внаслідок неотримання Надходжень податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів. Поряд із цим застосування відповідальності спрямовано на покарання конкретного правопорушника (платника податків, податкового агента) у зв'язку з невиконанням ним покладеного на нього обов'язку, а також на попередження податкових правопорушень.

Поряд із загальними ознаками юридичної відповідальності, податкова відповідальність характеризується низкою специфічних рис:

—підставою податкової відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу податкового правопорушення;

—настання відповідальності врегульовано нормами податкового права;

—відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника податкових санкцій фінансового характеру (штрафів);

—законодавство передбачає особливий порядок притягнення до відповідальності;

—суб'єктами цієї відповідальності є платники податків та інші фіскально-зобов'язані особи.