54. Умови праці. Охорона та безпека праці

Умови праці на робочому місці, дільниці, цеху являють собою сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність і здоров’я людини в процесі праці.

Умови праці поділяються на:

1. санітарно-гігієнічні (ті, що характеризують зовнішнє середовище робочої зони);

2. психофізіологічні (ті, які обумовлені змістом праці);

3. естетичні (ті, що впливають на емоції працівника);

4. соціально – психологічні (ті, що характеризують взаємовідносини між членами трудового колективу).

Санітарно-гігієнічні умови праці містять мікроклімат, чистоту виробничого і повітряного середовища, якість освітлення, рівень шуму та вібрації, різні види випромінювання.

Мікроклімат виробничого середовища характеризується температурою, відносною вологістю і рухомістю повітря, а також впливом теплового випромінювання на людину. Ці фактори безпосередньо впливають на теплорегуляцію організму. Їхні значення, такі як оптимальні (комфортні) й припустимі температури, відносна вологість і швидкість руху повітря, встановлені санітарними нормами проектування промислових підприємств.

Оптимальною для працюючої людини вважають температуру 22-23С при 40 % - вій вологості повітря. Підтримання цих параметрів через систему кондиціонування повітря, зокрема в липні – серпні, в проміжках між 14 - 16 годинами, сприяє підвищенню працездатності в 2-3 рази. Витрати на установку відповідної апаратури в таких випадках є фактично економією, бо вони збільшують ефективність праці. Тому масовий перехід на кондиціонування повітря в робочих приміщеннях США та інших розвинутих країн – це не симптом розбещеності, а питання економічної вигоди і розрахунку. Якщо праця не тяжка, то температура повітря може бути 18-23С, для фізичної праці – 10-16С. Допустима межа вологості повітря становить 40-60 %.

Певна швидкість руху повітря необхідна для попередження перегріву організму. При високій температурі в приміщенні вона може досягати 1 м / сек. й більше, але якщо температура є нижчою за 17С, то для запобігання простудних захворювань швидкість руху повітря повинна бути мінімальною (0,1-0,2 м/сек.). Для забезпечення нормального мікроклімату важлива саме сукупність параметрів, тому що однакова температура повітря при різній вологості й швидкості руху по-різному впливає на стан організму.

Основні заходи по поліпшенню мікроклімату виробничого середовища:

• зменшення тепловипромінювань (зміна технологічних процесів, механізація та автоматизація важких ручних робіт, дистанційне управління процесами, теплоізоляція гарячої поверхні);

• влаштування перешкод між джерелом тепловипромінювання та робітником (екранів з матеріалів, які погано проводять тепло або охолоджуваних водою);

• впровадження загальнообмінної вентиляції, повітряного та водяного душу, організація місць відпочинку виконавців;

• застосування індивідуальних засобів захисту (спецодягу з матеріалів, які стійкі до впливу випромінюваного тепла, постачання підсоленої питної води);

• впровадження екранів або окулярів із склом, яке поглинає інфрачервоне проміння тощо.

Стан повітря. Деякі технологічні процеси пов’язані з виділенням у повітря пилу й парів, які являють собою зважені в ньому частки твердих або рідких речовин, а також газів.

Санітарними нормами встановлені гранично допустимі концентрації в мг/л або г/м³ для кожного виду аерозолів та газів.

За походженням пил може бути:

а) органічним, у т. ч. рослинним (зокрема, тютюновим, борошняним, деревним) і тваринним (наприклад, вовняним, кістковим);

б) неорганічним , у т. ч. металевим (наприклад, чавунним, мідним) і мінеральним (зокрема, піщаним, вапняковим).

Пил подразнює шкіру та слизисті оболонки верхніх дихальних шляхів та легенів, очей, викликає їх захворювання. Чим менші частки пилу, тим вони шкідливіші для здоров’я.

Пари й гази хімічних речовин в концентраціях вище встановлених норм, також негативно впливають на органи дихання, зору, шкіру, нервову систему.

Заходи з боротьби із пилом поділяють на два види:

1. ті, що передбачаються на стадії проектування;

2. ті, що проводяться в процесі виробництва (механізація ручних робіт по пересипанню і пакуванню продуктів, що пилять; розміщення апаратів з пилом в окремих камерах; влаштування місцевих підсосів; використання респіраторів, душу).

Освітлення робочих місць і виробничих приміщень. Рівень освітлення робочих місць встановлюється в залежності від характеру і точності роботи, розмірів об’єкта, складності його розрізнення та контрасту між об’єктом та фоном.

Для отримання розсіяного і рівномірного освітлення необхідно фарбувати стіни, стелі, стальні конструкції та устаткування у світлі кольори, які мають високий коефіцієнт відбиття. Наприклад білий колір має коефіцієнт відбиття 0,85; колір слонової кісті – 0,75; світло-бежевий – 0,62.

Освітлення виробничих приміщень повинно бути рівномірним, забезпечувати нормальну освітлюваність робочої техніки, необхідний контраст між деталлю і фоном. Для людини найбільш сприятливим є природне (натуральне) освітлення, однак воно не є стабільним в залежності від часу доби, пори року, орієнтації вікон, стану погоди.

Норми освітлення робочих поверхонь у виробничих приміщеннях знаходяться в інтервалі від 100 люкс загального освітлення (для виконання грубої роботи малої точності) до 5000 люкс для роботи високої точності з малими деталями (менш 0,15 мм).

Рівень шуму та вібрації. Джерелами шуму, який є несприятливим для організму людини фактором, можуть бути працюючі верстати, машини, транспорт.

Шум являє собою безладне поєднання звуків різної сили та частоти. Сильний шум притупляє гостроту зору, змінює ритм дихання й серцевої діяльності, підвищує кров’яний тиск і уповільнює психічні реакції. Взагалі не всякий шум несприятливий. Існують рівні шуму, на які людина не звертає уваги. Якщо рівень шуму на виробництві перевищує 100 дБ, то він є несприятливим фактором. Для порівняння: сила шуму дихання людини становить 10 дБ, шуму листя на вітрі – 20 дБ, шуму потягу – 95 дБ, шуму ракети – 175 дБ. Шум інтенсивністю в 190 дБ вириває заклепки з металевих конструкцій.

Напрямками боротьби з шумом є:

• зниження шуму у джерелі його утворення;

• створення протишумового обладнання приміщення;

• використання індивідуальних засобів захисту від шумів (наприклад, шляхом застосування навушників).

Механічні коливання твердих тіл з невеликою частотою сприймаються як вібрація. Вона виникає при роботі устаткування, викликає коливання підлоги й перекриття будівель та передається працівникам. Вібрація може призводити до порушення здоров’я людини (опорного апарату, судин, нервів, тиску, появи вібраційної хвороби) та до погіршення якості продукції. Тому при проектуванні нового устаткування слід прагнути до мінімальної вібрації. Санітарними нормами встановлені допустимий рівень вібрації та амплітуди коливань її джерел. Вимірюється вібрація частотою коливань в герцах і амплітудою в мм.

Велику небезпеку для працівників являють виробниче випромінювання і магнітні поля, якщо вони перевищують санітарно – гігієнічні норми.

Види випромінювання:

1. ультрафіолетове випромінювання, зокрема, проявляється при спостереженні за електрозварюванням без спеціального захисту. При невеликих дозах цей вид випромінювання є корисним. Негативний вплив великих доз проявляється через хворобу очей, шкіряних покровів, порушення роботи нервової системи;

2. інфрачервоне або теплове випромінювання (в результаті впливу нагрівачів) викликає перегрів організму, порушення серцевої діяльності;

3. електромагнітне випромінювання (вплив електродвигунів, ліній електропередач) залежить від температури впливу;

4. іонізуюче випромінювання виникає в результаті розпаду радіоактивних елементів (урану, радію, стронцію та ін.).

Необхідний суворий контроль стану радіаційної обстановки на робочих місцях, де використовуються радіоактивні речовини.

Психофізіологічні умови праці містять:

• темп і ритм роботи;

• наявність монотонності;

• зручність робочої пози;

• режими праці і відпочинку.

Оптимальний темп роботи повинен відповідати 1/5 максимально можливого темпу, встановленого стосовно окремих органів руху людини: для пальців – 6 рухів на секунду, для долоні – 3, для руки – 80 рухів на хвилину, для ноги – 45, для корпусу – 30.

Робочий ритм – це чітке за часом чергування окремих елементів роботи і пауз між ними.

Раціональна робоча поза з точки зору фізіології забезпечується у тому випадку, коли людина може працювати сидячи і стоячи.

Монотонність праці виникає при виконанні простих за змістом і коротких за тривалістю операцій, які багатократно повторюються протягом тривалого часу. Також вона може бути при одноманітності довкілля, кольору або звуку. При тривалості операції 30 секунд і менше різко відчувається монотонність праці. Це слід враховувати при розробці технологічного процесу. Протягом години не повинно бути більш ніж 180 однакових прийомів і операцій. Краще за все, якщо операція складається з 5-6 різних елементів, виконання яких передбачає чергування навантаження на різні органи і частини тіла людини.

Естетичні умови праці передбачають створення певного кольорового клімату, засобів інформації, використання декоративних рослин і застосування функціональної музики.

Функціональну музику доцільно використовувати в масовому, крупно-серійному виробництвах із конвеєрно-потоковою організацією праці, де може бути монотонність, одноманітність рухів і пози, невелике і рівномірне навантаження протягом зміни. Протипоказане використання музики в робочий час на роботах експериментально-дослідного і контрольного характеру; на роботах, де необхідна велика концентрація уваги; у виробництвах, де є комплекс негативних умов (несприятливий мікроклімат, шум, фізична напруженість).

Соціально-психологічні умови відображаються особливостями персоналу підприємства: його складом, структурою, рівнем підготовки і кваліфікації, сукупністю інтересів.

Часто причиною труднощів на підприємстві слугує несприятлива статево-вікова структура. Замічено, що одностатевий персонал є менш ефективним, ніж різностатевий. А.П.Чехов з цього приводу писав: ”жінки у відсутності чоловіків тускніють, а чоловіки у відсутності жінок втрачають глузд ”.

Великий вплив на стан колективу, його настрій спричиняє й віковий склад персоналу: переважання певних вікових груп відображається на поведінці інших людей. Так, для молоді більш властиві рухливість, пошук більш підходящого місця роботи, загострене почуття нового, нетерплячість до недоліків, прагматизм. Для людей старшого віку характерні консерватизм, ґрунтовність у поведінці, менша схильність до змін.