Робочі місця класифікують за:

• професіями;

• числом виконавців (індивідуальні, колективні);

• ступенем спеціалізації (універсальні, спеціалізовані);

• рівнем механізації (ручні, механізовані, автоматизовані та ін.);

• кількістю устаткування (одноверстатні, багатоверстатні);

• ступенем рухомості (стаціонарні, пересувні).

Організація робочого місця передбачає його спеціалізацію, оснащення, розміщення усього необхідного на робочому місці у визначеному порядку, забезпечення найкращих умов праці.

Спеціалізація робочих місць передбачає встановлення їх раціонального виробничого профілю, закріплення певних робіт (операцій) за ознакою їх технологічної однорідності.

Головними елементами оснащення робочих місць є:

1. основне технологічне устаткування (верстати, машини, апарати, автоматичні лінії тощо);

2. допоміжне устаткування (складальні стенди, транспортери, крани та інше);

3. технологічна оснастка (інструменти й пристрої);

4. організаційна оснастка (засоби для зберігання і розміщення технологічної оснастки, заготовок, інструменту – це столи, тумбочки, шафи);

5. виробнича тара (контейнери) й меблі (стільці, крісла, столи, підставки);

6. засоби для зберігання й розміщення документації (полиці, підставки);

7. засоби сигналізації, зв’язку, освітлення, догляду за устаткуванням і робочим місцем (маслянки, щітки), для забезпечення техніки безпеки;

8. предмети виробничого інтер’єру.

Просторове планування робочого місця – це найбільш раціональне розміщення матеріальних елементів виробництва (устаткування, засобів зв’язку, оснастки й т. ін.) та робітника у просторі.

Робоче місце включає основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній й вертикальній площинах, розташовуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. Інша площина – допоміжна зона, де розташовані предмети, які застосовуються нечасто.

Раціональне планування робочого місця повинне забезпечувати ефективне виконання закріплених трудових процесів, повне використання виробничої площі, засобів і предметів праці, сприяти використанню передових методів праці, економії трудових ресурсів, обумовлювати зручність при виконанні роботи, порядок на робочому місці, створювати умови для безпечної роботи.

Для цього складаються схеми просторового планування із зазначенням усієї оргтехоснастки, місць її розміщення, відстані між виконавцями й основними об’єктами прикладення праці. Схеми будуються в горизонтальних і вертикальних площинах, що дозволяє встановити оптимальну відстань до пультів управління, зон спостереження, максимальні й мінімальні зони досяжності для виконавця, маршрути його переміщення.

На основі складених схем планування робочого місця оцінюється раціональність загального розташування робочого місця на дільниці, в цеху, його зв’язок з іншими робочими місцями, транспортними потоками цеху, можливість подачі до нього заготовок та транспортування готової продукції, відходів та т. ін. При проектуванні планування робочого місця необхідно досягти повного використання виробничої площі з одночасним забезпеченням свободи дій людини й раціональності транспортних проходів та проїздів.

Основне устаткування слід розміщувати на робочому місці з урахуванням норм промислової санітарії й техніки безпеки. Так, у відповідності із ЗНіП на кожного робітника повинно приходитися не менше 15 м³ обсягу виробничого приміщення, а площа робочого місця повинна становити не менше 4,5 м².

Найбільш ефективною й найменш стомлюючою роботою вважається така, яка здійснюється в нормальній робочій зоні, що окреслюється кінчиками пальців зігнутої в суглобі ліктя руки. В цій зоні повинно знаходитися все найбільш важливе й те, що найчастіше використовується. Крім нормальної зони розрізняють також максимальну й оптимальну робочі зони.

Максимальна зона окреслюється кінчиками пальців витягнутої руки у вертикальній й горизонтальній площинах. Розміщення засобів оргоснастки за межами максимальної зони потребує зайвих трудовитрат на переміщення робітника, нахил, поворот і т. ін. Оптимальна зона являє собою сектор взаємного накладення максимальних зон досяжності обох рук.

При плануванні робочого місця звертається увага й на психофізіологічні вимоги. Вони полягають в забезпеченні зручної робочої пози. При її виборі в розрахунок приймається величина фізичних зусиль, які потрібні для виконання даної роботи, темп, характер і розмах робочих рухів, вплив пози на стомлення людини. Так, при зусиллі до 5 кг найбільш придатною є поза “сидячи”, понад 10 кг – “стоячи”, при середніх фізичних зусиллях 5-10 кг – змінна поза “сидячи-стоячи”. При невисокому темпі роботи, необхідності виконання її точно й акуратно та невеликому розмаху рухів кращою є поза “сидячи”.

При організації робочого місця необхідно також враховувати й естетичні вимоги, мета яких полягає у сприянні хорошому настрою, бадьорості, збереженню здоров’я. До естетичних вимог у відношенні оргтехоснастки відносять: пластичність, пропорційне й кольорове рішення, інтер’єр (поєднання форм оснастки із середовищем), зручність в експлуатації, економічність форм.

Обслуговування робочого місця включає систему заходів щодо забезпечення виконавця всім необхідним для виконання виробничого завдання.

Наскільки важливим є цей аспект організації праці показує хоча б той факт, що майже 2/3 усіх внутрішньозмінних втрат робочого часу пов’язано саме з недоліками в обслуговуванні робочих місць.

Обслуговування робочих місць здійснюється в розрізі наступних функцій:

• підготовчої;

• виробничої;

• інструментальної;

• налагоджувальної;

• ремонтної;

• контрольної;

• складської;

• ремонтно – будівельної;

• енергетичної;

• господарсько – побутової.

Обслуговування може реалізуватися за такими системами:

1. централізованою – обслуговування здійснюється робітниками спеціалізованого підрозділу підприємства;

2. децентралізованою – обслуговування проводиться цеховими службами;

3. змішаною – трудомісткі й складні роботи з обслуговування здійснюються спеціалізованим підрозділом, а дрібні – власними цеховими службами.

Для приведення в дію наявних резервів у використанні виробничого потенціалу застосовується механізм атестації й раціоналізації робочих місць, а також атестація технологічних процесів, виробництв, дільниць, цехів. В ході атестації робочих місць комплексно оцінюються їх технічний, організаційний стан, умови праці й техніку безпеки. В результаті атестації по кожному робочому місцю приймається одне з наступних рішень: продовжити експлуатацію без змін, довантажити, раціоналізувати або ж ліквідувати.