
- •1. Поняття і предмет міжнародного права.
- •2. Поняття норм міжнародного права, форми та методи їх створення.
- •3. Класифікація норм міжнародного права та їх ієрархія.
- •4. Поняття і види джерел міжнародного права.
- •5. Співвідношення національного і міжнародного права та імплементація норм міжнародного права.
- •6. Систематизація міжнародного права.
- •7. Міжнародний договір - основне джерело міжнародного права
- •8. Міжнародний звичай як джерело міжнародного права.
- •9. Допоміжні джерела міжнародного права.
- •10. Поняття, ознаки та загальна характеристика видів суб'єктів міжнародного права.
- •11. Держава - основний суб'єкт міжнародного права.
- •12. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права.
- •13. Правосуб'єктність націй і народів.
- •14. Поняття і особливості принципів міжнародного права.
- •16 Основні принципи міжнародного права, їх зміст і призначення.
- •17. Загальні принципи міжнародного права.
- •18. Принципи суверенної рівності держав.
- •19. Принцип незастосування сили і погрози силою.
- •20. Принципи непорушності та недоторканості кордонів.
- •21. Поняття і форми реалізації норм міжнародного права.
- •22. Міжнародний конвенційний механізм реалізації норм міжнародного права.
- •23. Міжнародний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права.
- •24. Поняття та ознаки міжнародного правопорушення
- •25. Види міжнародних правопорушень.
- •26. Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності.
- •27. Види і форми міжнародно-правової відповідальності
- •28. Реалізація міжнародно-правової відповідальності.
- •29. Право міжнародних договорів і основні джерела.
- •30. Суб'єкти і об'єкти міжнародних договорів.
- •31. Поняття і види міжнародних договорів.
- •32. Форма і структура договору.
- •33. Стадії укладання міжнародних договорів.
- •34. Дійсність і дія міжнародного договору.
- •35. Припинення і призупинення дії міжнародного договору.
- •36. Поняття і способи тлумачення міжнародного договору.
- •37. Реєстрація і опублікування міжнародних договорів.
- •38. Застереження до договорів.
- •39. Правовий статус і повноваження депозитарія.
- •40. Поняття і джерела права міжнародних організацій.
- •41. Поняття і класифікація міжнародних організацій.
- •42. Членство у міжнародних організаціях.
- •43. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, цілі і принципи.
- •44. Генеральна Асамблея оон.
- •45. Рада безпеки оон.
- •46. Міжнародний суд оон.
- •47. Спеціалізовані установи оон.
- •48. Поняття, джерела та органи зовнішніх зносин.
- •49. Дипломатичні представництва: порядок призначення, склад та функції.
- •50. Обов'язки, імунітети, привілеї дипломатичних представництв.
- •51. Консульські установи та їх функції.
- •52. Консульські привілеї та імунітети.
- •53. Поняття прав людини, джерела та міжнародні стандарти в області прав людини.
- •54. Класифікація прав людини.
- •55. Поняття і правовий статус населення.
- •56. Поняття, порядок набуття, зміни і втрати громадянства.
- •57. Правовий статус іноземців.
- •58. Види режиму іноземців.
- •59. Правовий статус осіб без громадянства і осіб з подвійним громадянством.
- •60. Право притулку і порядок надання притулку(сам порядок нормально не розкритий).
54. Класифікація прав людини.
Згідно прийнятої в міжнародних документах класифікації, права людини поділяються на громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні. Можливі й інші варіанти класифікації
В теорії прав існує велика класифікація прав людини за різними критеріями. Для міжнародного права велике значення має поділ всієї групи прав на універсальні та спеціальні.
До універсальних прав належить весь каталог прав людини й основних свобод. За деякими винятками цей каталог повторюють Загальна декларація прав людини та всі найважливіші міжнародно-правові акти про права людини. Значення універсальних прав людини й основних свобод полягає насамперед у тому, що такі права мають визнаватися за всіма людьми, незалежно від того, де вони перебувають. Міжнародне право виключає будь-які відмінності у правах залежно від кольору шкіри, етнічного походження, статі, майнового стану тощо та вважає таку дискримінацію у правах злочинною.
Утім багато людських груп у різних країнах світу (загалом це навіть переважна більшість людства) не можуть із тих чи інших причин (історичних, культурних, релігійних тощо) повноцінно користуватися універсальними правами. Це створює умови для різних форм дискримінації. Тому виникає потреба в спеціальному правовому захисті осіб, що входять до таких груп. Сутність спеціальних прав полягає не в наданні кому-небудь додаткових прав, а в забезпеченні правовими засобами умов, за яких усі могли б рівною мірою користуватися універсальними правами та свободами. Наприклад, надання представникам мовних меншин права користуватися мовою меншини не позбавляє інші мовні групи можливості користатися своєю мовою, але водночас захищає таку меншину від асиміляції. Міжнародні договори не тільки містять норми про спеціальні права, а й наказують державам-учасницям імплементувати їх у національне законодавство.
Перелік груп, яким мають бути надані спеціальні права, не є постійним. Він залежить зрештою від усвідомлення конкретним суспільством наявності тих чи інших дискримінованих груп. Чинні універсальні міжнародні договори надають спеціальні права особам, які належать до національних, етнічних, релігійних, мовних меншин, жінкам, дітям, біженцям. Відбувається становлення норм про спеціальний захист осіб, хворих на невиліковні хвороби, й інвалідів.
Зі спеціальними правами людини пов'язане поняття позитивної дискримінації, що застосовується як правовий захід, спрямований на прискорення досягнення в суспільстві фактичного рівноправ'я всіх осіб. За таких умов вона вважається правомірною та полягає в законодавчому встановленні тимчасових нерівноправних, диференційованих стандартів і привілеїв для захисту тих, кого дискримінують. Прикладом позитивної дискримінації може служити встановлення в деяких країнах гарантованого мінімального відсотку жінок чи представників певних етнічних меншин у виборчих списках за пропорційною системою. Такі тимчасові стандарти та привілеї мають бути негайно скасовані, щойно мета буде досягнута.
55. Поняття і правовий статус населення.
У міжнародній доктрині під поняттям населення розуміють сукупність індивідів, які проживають у даний момент на території певної держави і які підкоряються її юрисдикції. До складу населення будь-якої держави входять громадяни цієї держави, іноземці й особи без громадянства (апатриди). Іноді виділяють і проміжну групу — осіб, що мають подвійне громадянство (біпатриди). Однак найчастіше дані особи входять у першу групу, тобто громадян певної держави
Визначення правового положення кожної з указаних категорій населення у відповідності з принципом суверенітету належить до внутрішньої компетенції держав. Та досить часто в національних законодавствах виникають колізії з питань про громадянство (багаточисельні невідповідності між законами різних держав призвести до появи безгромадянства і множинного громадянства), про правовий статус іноземців та захист прав індивідів. Крім того держави здійснюють міжнародне співробітництво для боротьби зі злочинністю та тероризмом. Результатом цього співробітництва є велика кількість двосторонніх багатосторонніх конвенцій, договорів та інших міжнародних актів, які регулюють відповідні відносини між державами. Звідси випливає потреба врегулювання положеннянаселення міжнародним публічним правом. Населення звичайно визначається як сукупність індивідів, що проживають у певний час на території конкретної держави й підлеглих його юрисдикції
Правовий статус населення визначається насамперед нормами внутрішньодержавного права. Разом з тим є чимало проблем, пов'язаних з населенням, які здавна регулюються нормами звичайного й договірного міжнародного права. У міру розвитку політичних, соціально-економічних, культурних, науково-технічних зв'язків між державами зростає число питань, пов'язаних з населенням, по яких держави здійснюють взаємовигідне співробітництво. У цей час питання правового статусу населення й по внутрішньодержавному, і по міжнародному праву вирішуються в контексті забезпечення прав і основних воль людини