2. Матеріальна культура людини

Поняття «культура» охоплює як духовні, так і матеріальні цінності, вироблені народом упродовж його історії. До духовної культури належать досягнення в галузі науки, мистецтва, літератури, філософії, моралі, освіти тощо. Матеріальна культура охоплює всі матеріальні цінності, створені народом. Часом не можна провести чіткої межі між духовними і матеріальними цінностями: скажімо, книги, картини, скульптура чи ювелірні вироби — це водночас пам'ятки і матеріальної, і духовної культури, тому часто вони розглядаються у взаємозв'язку.

Враховуючи багатоплановість і невичерпність теми, доцільно спинитися лише на деяких загальних аспектах української матеріальної культури, починаючи з господарської діяльності, оскільки вона була тим грунтом, на якому формувались основні види матеріальної культури українців. Опис матеріальної культури народу мусить відображати її особливості у таких аспектах:

1) у діахронії — від найдавніших часів до сьогодення;

2) у різних етнографічних районах і локальних групах українського населення;

3) у різних галузях матеріальної культури;

4) у різних соціальних верствах населення;

5) у взаємозв'язках з культурою інших народів тощо.

Під матеріальною культурою розуміють сукупність предметів, пристроїв, споруд, тобто штучно створений людиною предметний світ. Іноді його називають "Другою природою".

Виділяють:

продуктивно-предметну складову матеріальної культури власне артефакти - штучно створені людиною і використовувані нею природні об'єкти;

технологічну складову матеріальної культури - процеси, засоби і способи створення і використання предметного світу.

Крім того, виділяють технічну культуру творців і споживачів предметного світу — це суб'єктивна сторона матеріальної культури.

Матеріальна культура розглядається на різних рівнях: від одиничних предметів, процесів і людей до глобальних цивілізацій.

3. Духовна культура людини.

Поняття духовної культури:

· Містить в собі всі галузі духовного виробництва (мистецтво, філософію, науку тощо),

· Показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві (мова йде про владні структури управління, правових і моральних нормах, стилях лідерства та ін.)

Духовна культура - це сукупність нематеріальних елементів культури: норми поведінки, моральність, цінності, ритуали, символи, знання, міфи, ідеї, звичаї, традиції, мову.

Духовна культура виникає з потреби осмислення і образно-чуттєвого освоєння дійсності. У реальному житті реалізується в ряді спеціалізованих форм: моралі, мистецтві, релігії, філософії, науці.

Всі ці форми людського життя взаємопов'язані і впливають один на одного. У моралі фіксується уявлення про добро і зло, честі, совісті, справедливості і т.д. Ці уявлення, норми регулюють поведінку людей у ​​суспільстві.

Мистецтво включає в себе естетичні цінності (прекрасне, піднесене, потворне) і способи їх створення і споживання.

Релігія обслуговує запити духу, людина звертає свій погляд до Бога. Наука демонструє успіхи пізнає розуму людини. Філософія задовольняє потреби людського духу до єдності на раціональній (розумною) основі.

Духовна культура пронизує всі сфери соціального життя. Людина засвоює її через мову, виховання, спілкування. Оцінки, цінності, способи сприйняття природи, часу, ідеали закладаються у свідомість людини традицією і вихованням у процесі життя.

Поняття «духовна культура» має складну і заплутану історію. На початку 19 століття духовна культура розглядалася як церковно-релігійне поняття. На початку ХХ століття розуміння духовної культури стає набагато ширше, включаючи не тільки релігію, але й моральність, політику, мистецтво.

У радянський період поняття "духовна культура" трактувалася авторами поверхово. Матеріальне виробництво породжує матеріальну культуру - вона є первинною, а духовне виробництво породжує духовну культуру (ідеї, почуття, теорії) - вона вторинна. Витоки творчості, ідей перебували у виробничій, трудовій діяльності.

У ХХІ ст. «Духовна культура» розуміється по-різному:

· Як щось священне (релігійне);

· Як щось позитивне, яке не потребує пояснення;

· Як містично-езотеричне.

В даний час, як і раніше, поняття «духовна культура» досить чітко не визначено і не розроблено.

Актуальність проблеми формування духовності особистості в сучасній ситуації обумовлена ​​цілим рядом причин. Назвемо найважливіші з них. Сьогодні багато недуг соціального життя: злочинність, аморальність, проституція, алкоголізм, наркоманія та інші - пояснюються перш за все станом бездуховності в сучасному суспільстві, станом, що викликає серйозну тривогу і прогресуючим з року в рік. Пошук шляхів подолання цих соціальних пороків висуває проблему духовності в центр гуманітарного знання. Актуальність її зумовлена ​​також причинами економічного характеру: у міру здійснення соціальних, економічних, політичних реформ у суспільстві, стрімко змінюються умови та характер людської праці, його мотивація, і ця складається на наших очах економічна ситуація пред'являє нові вимоги до вдосконалення особистості, до її розвитку, до таких особистісним якостям, як моральність, відповідальність, почуття обов'язку, які в кінцевому рахунку є показниками духовної зрілості людини.

Справжня духовність є "триєдність істини, добра і краси