57.Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії г.В.Ф.Гегеля

Гегель- творець філософії об’єктивного ідеалізму(в основі якої лежить поняття абсолютної ідеї-Світового духа) й узагальненого філософського методу-діалектики. Абсолютна ідея із самого початку існувала як першопричина, що згодом шляхом відчуження потрапила в навколишній світ, природу й людину. А потім знову шляхом відчуження, через мислення та діяльність людини, закономірні події в історії повертається до самої себе, тобто проходить кругообіг за схемою: Абсолютний дух-відчуження-навк.світ і людина-мислення і діяльність людини-реалізація духом самого себе через мислення й діяльність-абсолютний дух.

Людина-кінцевий дух, у якому уособлюється Абсолютна їдея. Гегель сформулював оснвні закони діалектики(закон єдності та боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні, закон заперечення заперечення). Єдність і боротьба протилежностей є причиною розвитку всього, що існує в світі.

Схема заперечення заперечення: Бог-отець(відмовляється від своєї самотності)-створює природу-породжуе сина(друге «я») або гроші-товар-гроші(марксистська тріада).

Діалектика-вічне джерело розвитку. Правові відносини в державі є втіленням усвідомленої необхідності(свободи). Сцперечності й конфлакти в суспільстві не є деструктивним чинником, а навпаки, є добром, що сприяє прогресу.

Отже, Гегель критично переосмислив метафізичний спосіб мислення й протиставив йому свій власний діалектичний метод; на ідеалістичній основі він розробив головні закони діалектики – закон єдності й боротьби протилежностей, закон переходу кількості в якість, закон заперечення.

58. Філософія історії Гегеля

Формулюючи основні закони діалектики, Гегель показав діа­лектику процесу пізнання та довів, що істина є процесом.

Ідея діалектичного розвитку значно вплинула на розробку концепції філософії історії. Історія людства, на думку мислителя, це прогрес у пізнанні свободи як «пізнаної необхідності», а ідеал історичного розвитку суспільства — досягнення свободи для всіх. У цьому полягає сенс історії. Тріумф свободи означає й тріумф розуму. Учений виокремлює три форми розвитку свобо­ди: східну, античну і германську. Гегель, на відміну від Канта, у своїй філософії історії не залишив місця для історичної творчості особистості. Історія має свою власну внутрішню логіку, а індиві­ди, народи, людство загалом — лише засоби реалізації логіки іс­торії. Тобто історичний процес відбувається та діє поза межами волі людей. Вони не є суб'єктами, творцями історії.

Гегель уважав, що розвиток історії завершується, досягнувши рівня Пруської монархії, після чого історія вже не розвивається в просторі й часі. Відтак, його консервативна метафізична філо­софська система ввійшла в суперечність з діалектичним мето­дом. Непослідовність діалектики Гегеля полягає в тому, що вона не поширювалася на пояснення сучасного та майбутнього, а була звернена в минуле. Гегель скрізь установив абсолютні межі роз­витку: у логіці — це абсолютна істина; у природі — людський дух; у філософії права — конституційна монархія; в історії філо­софії—його власна філософська система.

59.Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха. Критика релігії як форми відчуження.

Людвіг Фейєрбах – видатний філософ, матеріаліст і атеїст. Його філософія остаточно повертає філософську класику до проблеми людини, її сутності, відчуження й свободи. Центром філософії стає морально-етична та антропологічна проблематика.

З Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення ма­теріалізму. Філософ уважав, що природа ніким не створена та є причиною самої себе. Людина є невід'ємною частиною природи. Саме з погляду матеріалізму Фейєрбах намагався переосмис­лити традиційне для класичної філософії поняття суб'єкта. Суб'єктом у нього виступає не просто розумна істота, а цілісна людина як вища природна істота в єдності її тілесних і родових (суспільних) якостей. Саме суспільні якості, «людська приро­да» відрізняють її від тварин. Людину вчений розглядає як уні­версальну та активну істоту ще й тому, що вона не просто при­стосовується до навколишнього середовища, а й перетворює його, засвоюючи культуру.

Особливу увагу Фейєрбах приділив критичному аналізу релі­гії. Атеїзм для нього був безпосередньо пов'язаний з моральною та політичною вимогою звільнення людських сил й оновлення умов життя, які зробили б людину господарем природи, а відно­шення людей — колективістськими. Причиною виникнення релі­гії філософ уважав почуття залежності, безсилля, страху перед природними силами. Людське безсилля й породжує богів. Релігія, на думку Фейєрбаха, паралізує активність і творчі сили людини, тому він пропонує замінити релігійний культ культом людини, перенести любов до Бога на людей.

Ідеалістичну філософію Фейєрбах уважав своєрідним допов­ненням релігії. Відчуження від людини її родової сутності— це те, до чого приходять і релігія, і ідеалізм. Тому критику релігії філософ поєднував з критикою ідеалізму.

Філософія Фейєрбаха, незважаючи на її матеріалістичні та атеїстичні позиції, не була послідовно матеріалістична. У ро­зумінні історії людства, тобто суспільства, він був ідеалістом, а, критикуючи ідеалізм Гегеля, він водночас заперечував і діа­лектичний метод.

Отже, філософська система Фейєрбаха логічно завершувала німецьку класичну філософію та давала імпульс подальшому розвитку матеріалістичної філософії.

60.Філософія марксизму.

Принципи діалектики - вихідні, об’єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип – принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає ,що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку та загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв’язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ. Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності та боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних явищ у якісні, та принцип заперечення заперечення. Іноді до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні – це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.

61. Матеріалістичне розуміння історії в Марксизмі. Вчення про суспільні формації.

Марксизм не виникає сам по собі, а узагальнює весь попередній досвід. Маркс вважав, що суспільство як і природа розвивається за законами діалектики. В основі історичного розвитку лежить економіка. Є базис – економічна сфера та надбудова( культура, наука і т.д) В міру розвитку засобів виробництва змінюються виробничі відносини.Існує 5 суспільних укладів: первісне суспільство, рабовласницьке суспільство, феод. Сусп.., капіталістичне суспільство, соціалістичне. Первісне- суспільство, де продукт спільно виробляється і спільно споживається.Знать первісного суспільства намагається привласнити надлишок виробництва, що породжує соціальну нерівність і створює рабство(ділить суспільство на власників і тих, хто нічого не має) Рабська праця відбувається на позаекономічному принципі. Раб працює з під палки. Таким чином приходить 3-тя форма функціонування суспільства-феодальна. Селянин теж власник, але працює на феодала…Зявляються види ренти(відробіткова, феодальна). Поява товарних відносин породжує капіталістичну формацію. Виробництво додаткової вартості – один з головних принципів у капіталістичній формації (робітник свою норму відробляє за 2 години, а 6 год. Працює на господаря). Комуністична формація існую за умови суспільної власності засобів виробництва. Продукт спільно виробляється і споживається. Комунізм-первісне суспільство, але якісно нового рівня. Отже історичний розвиток відбувається по спіралі.

62. Філософія життя Ніцше. Основні ідеї та поняття.

Філософія життя говорить про те, що не разум править світом, а інтуїція, відчуття( ірраціональне). Фрідріх Ніцше написав працю «Антихристиянин. В ній він сказав, що людиною керують її власні інтереси, інстинкти. В Християнстві треба ділитися усім з ближнім, а якщо ти не поділився, то ти не християнин. Християнство – це релігія слабких. Вона підриває інстинкт самозбереження.У своїй праці Ніцше заперечує християнську мораль і взагалі мораль, бо мораль не дає людині самоутвердитися у суспільстві. Людиною править воля до життя. Воля є визначальною в житті суспільства. Життя – це воля до влади. Слабкі підпорядковуються сильнішому і це закономірно. Ніцше казав що людське і тваринне є в людині. Людина- це біологічна істота. І коли вона входить у суспільство, то її зв’язують норми моралі, що не дають їй розкритися в повній мірі, самореалізуватися. Кожен має ставити собі планку Надлюдини і самореалізуватися. Людина, яка ставить собі мету на рівні плінтуса іде внікуди.Незалежна, сильна, справедлива людина – приклад для наслідування.(ще філософію Ніцше використали Гітлер і нацисти). “Філософія життя” як філософський напрямок склалась у кінці 19 ст. головним чином у Німеччнині та Франції.

Вона зверталась до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Філософія життя була спробою перебороти  обмеженність матеріалізму з ідеалістичних позицій.

Засновник – Шопенгауер. За Ш. , суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого(волюнтаризм).

Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний хар-р, і тому ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять.

Основна життя, за концепцією Ніцше, -  це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі,  як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади.. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди.

Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях : 1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”; 2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів)

Ніцше назвав себе філософом неприємних істин ( осн. твір - “Так говорив Заратустра”)