
- •26.Зміни в державно-правових інститутах Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки 12 – 30-ті роки 13 ст). Особливості політичного розвитку князівств кр.
- •36.Держ. Лад Польщі та Речі Посполитої
- •38.Правове становище осн. Соц-х груп населення у рп. См 36.
- •39.Магдебурзьке право на Україні
- •45.Зобов’язальне право литовсько-польську добу
- •51.Утворення реєстрового козацтва
- •52.Запоріжська Січ. Заснування та місця подальшого розташування. Основні етапи її політичної історії.
- •53.Система органів влади та управління на Січі
- •55.Судовий устрій та судочинство на Січі
- •56.Національно-визвольна війна під проводом Хмельницького. Причини, передумови, періодизація.
- •57.Формування укр.Державності в ході нац.-визв. Війни. Зборівський та Білоцерківський мирні договори.
- •60.Правова система України в роки Визвольної війни.
- •61.Переяславська рада та юридичне оформлення приєднання України до Росії(сер.17ст).
57.Формування укр.Державності в ході нац.-визв. Війни. Зборівський та Білоцерківський мирні договори.
Території формувалися підвалини самостійної української національної держави у вигляді козацької республіки. Визволену територію поділено на 16 військово-адміністративних одиниць - полків. Найвідомішими серед них були Київський, Брацлавський, Черкаський, Чернігівський, Полтавський, Чигиринський, Переяславський. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, які формувалися на відповідних адміністративних територіях і були основою нової держави - її збройні сили. Полки поділялися на сотні. їхня кількість у кожному полку була різною і коливалася від 10 до 20 сотень. У реєстрах сотень кількість козаків теж була різною. В одних - кілька десятків, в інших - до 300 осіб. У полку влада належала полковнику, а також полковому писарю, обозному, судді, осавулам та іншим військово-адміністративним чинам. Вони й утворювали старшинську раду полку. Всіма військовими і громадськими справами сотні управляв сотник, а козацькими сільськими громадами - отаман.
Раду генеральної старшини: генеральний писар, що відав гетьманською канцелярією і зовнішніми відносинами, генеральний обозний - керівник артилерії та виробництва зброї і спорядження; генеральний суддя - начальник у судово-адміністративних питаннях; підскарбій, який відав збиранням податків і фінансовими справами війська; помічники гетьмана у військових справах - осавули, бунчужні та хорунжі. Символами верховної влади гетьмана в Україні були клейноди: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради.
Держава Богдана Хмельницького вперше у міжнародно-правових відносинах визнана урядом Речі Посполитої Зборівським договором 1649 р. як автономія у складі трьох воєводств. A 1654 p. на Переяславській раді - царем Московської держави. Сукупність документів, за якими практично втілено рішення Переяславської ради про протекторат над Україною Москви, відомі під назвою Березневі статті. Це - низка кількаразових звернень гетьмана - "Статей Богдана Хмельницького", а також указів і жалуваних грамот царя. Березневими вони названі тому, що 14 березня 1654 р. їх остаточно схвалено й підписано царем. Відповідно до Березневих статей московський уряд визнавав політичну автономію України як окремого державного утворення у союзі з Москвою зі збереженням самоуправління. у 50-ті pp. XVII ст. в Центральній Україні формувалася повноцінна державність з усіма відповідними ознаками, функціями, механізмом, на чолі з гетьманом. Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі. Зборівський договір (18 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. 58.Визвольна війна укр..народу сер. 17 ст. та зміни у суп. Відносинах
Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:
1.Релігійне гноблення - наступ католицизму та уніатства на права й свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насадження католицизму серед населення, впровадження обов'язкового податку для населення на утримання католицької та уніатської церкви, діяльність ієзуітів.
2.Національне гноблення - обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад та роботі в органах самоврядування міст, вказівки на другосортність й неповноцінність українців.
3. Соціальне гноблення:
зростання барщини, натуральної та грошової ренти, зростання податків та відпрацьовок селян на користь держави, підсилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів;
феодальна анархія та розгул магнатсько-шляхетського свавілля, експлуатація з боку євреїв-орендаторів;
посилення козацтва й міщанства, нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів та шляхти.
Цілями Національно-визвольної війни були:
усунення польського домінування, створення Української держави;
ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;
затвердження козацького типу господарювання на основі буржуазної власності на землю.
59.Формування центральних та місцевих органів влади в період аціональновизвольної війни. =57