1.2. Види корупційних злочинів

Корупційні злочини, передбачені Розділом ХVІІ Особливої частини ККУ, розподіляються на види залежно від обраного критерію класифікації. Так, за роллю суб’єкта у вчиненні корупційного злочину ці злочини поділяють на активні прояви корупції та пасивні. Така класифікація, як зазначалося вище, більш властива зарубіжній практиці протидії корупції.

Для вітчизняної антикорупційної практики звичнішим є розподіл корупційних злочинів на види за характером злочинного діяння. За цим критерієм корупційні злочини можна розподілити на наступні види:

1. Службові зловживання загального характеру (ст.ст. 364, 364-1, 365, 365-1 ККУ).

2. Службові зловживання спеціального характеру (ст.ст. 368, 368-2, 368-3 ККУ) та необхідна співучасть у деяких із них (ч.ч. 1, 2 ст. 368-3; ст. 369; ст. 369-2 ККУ).

3. Зловживання загального і спеціального характеру при наданні публічних послуг (ст. 365-2, ч.ч. 3, 4 ст. 368-4 ККУ) та необхідна співучасть у деяких із них (ч.ч. 1, 2 ст. 368-4 ККУ).

4. Корупційні злочини, передбачені іншими розділами ККУ: за наявності визначених вище ознак корупції до них може бути віднесено злочини, передбачені ст.ст. 149, 189, 191, 201, 248, 303, 308, 312, 313, 320, 410, 423, 424 ККУ й інші.

2. Характеристика об’єктивної сторони окремих видів корупційних злочинів

2.1. Службові зловживання загального характеру

(ст.ст. 364, 364-1, 365, 365-1 ККУ)

Пізнаючи зміст об’єктивної сторони цієї групи корупційних злочинів, слід звернути увагу на те, що за її конструкцією склади цих злочинів є матеріальними. До їх об’єктивної сторони входить три ознаки: суспільно небезпечне діяння, спричинена ним шкода та причинний зв’язок між ними.

Суспільно небезпечне діяння у складах злочинів, передбачених ст.ст. 364 та 364-1 ККУ, може виступати як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Воно зводиться до зловживання повноваженнями з боку службової особи сфери публічного або приватного права відповідно, хоча редакційно у ст. 364 ККУ діяння визначене дещо інакше, як використання... влади чи службового становища всупереч інтересам служби в результаті чого створюється ілюзія, що службова особа залишається в межах своїх повноважень. Насправді вона виходить за їх межі, але не суттєво, не очевидно. Інакше службова особа не змогла б спричинити істотну шкоду правоохоронюваним інтересам. Використання влади чи службового становища у підсумку зводиться до використання наданих особі повноважень. Тому в подальшому для скорочення тексту використовується саме цей вислів.

У складах злочинів, передбачених ст.ст. 365 та 365-1 ККУ, суспільно небезпечне діяння може виступати виключно у формі дії і полягає у перевищенні повноважень службовою особою сфери публічного або приватного права відповідно. Перевищення повноважень означає вчинення таких дій, які явно, тобто очевидно для суб’єкта та оточуючих виходять за межі його повноважень. Перелік найбільш характерних видів такого виходу за межі повноважень наводиться в п. 5 постанови ПВСУ від 26.12.2003 № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».

Більш детально різниця між зловживанням та перевищенням як суспільно небезпечними діяннями розглядається в наступному розділі методичних рекомендацій.

Суспільно небезпечний наслідок в основних складах злочинів цього виду полягає в настанні істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Коли шкода проявляється у виді матеріальних збитків, вона визнається істотною, якщо у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Шкода немайнового характеру є оціночним поняттям і визначається в процесі розслідування конкретного злочину та його розгляду в суді.

Ознакою кваліфікованого зловживання загального характеру є спричинення тяжких наслідків. Коли наслідки злочинного діяння проявляються у виді матеріальних збитків, тяжким наслідком вважається заподіяння майнових збитків, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Шкода немайнового характеру, що характеризує тяжкі наслідки, як і в основному складі злочину залишається оціночним поняттям і визначається в процесі розслідування конкретного злочину та його розгляду в суді. Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо), створення обстановки й умов, що ускладнюють виконання юридичною особою своїх статутних завдань, приховування злочинів.

При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, потрібно також враховувати кількість потерпілих громадян, розмір моральної шкоди чи упущеної вигоди тощо.

Для констатації об’єктивної сторони складів цих злочинів необхідно довести наявність причинного зв’язку між діянням та шкодою, завданою потерпілим.

Зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень як у сфері публічного, так і у сфері приватного права, не завжди є корупційним злочином. До корупційних їх можна відносити лише тоді, коли вони мають ознаки корупції.