14. Повноцінні гроші

У своєму розвитку Д. виступали в 2 видах: повноцінні Д. і неповноцінні Д. (знаки вартості, замінники полноц. Д.)

Повноцінні Д. – гроші, у к-рых номінальна вартість відповідає реальної, тобто вартості металу, з к-рого вони виготовлені. Вони виконують всі ф-ции грошей.

Повноцінні Д.:

- товарні Д.: * предмети першої необхідності; * прикраси

- металеві Д.: * шматки металу * монети

Нач. вихідною формою полноц. Д. минулого товарні Д. Спочатку – предмети першої необхідності: худоба, сіль, зерно, риба, хліб як найбільш ходові товари. На зміну їм у ролі Д. поступово прийшли предмети розкоші, насамперед прикраси: намиста, перли, хутра, ін. дорогоцінні вироби. В отлич. від предметів першої необх. вони були менш громіздкими, довше зберігалися мали більшу й більше стаб. ціну.

Як Д.. предмети 1-й необх. і предмети розкоші були доволько примітивними. Вони могли ф-ционировать поштучно, не підлягали розподілу, виступали у своїй природ. формі.

Другий великий поділ праці (відділення ремесла від землеробства) сущ-но розширило границі товарного пр-ва й обміну й прискорило розвиток ринку. В обмін стали надходити не просто избытки продуктів, а товари, спеціально изгот. для даної мети. Постійно розширювалися тер-риальные границі обміну. Тому ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги - бути однорідним, экон-ски діленим, здатним довгий час зберігати свою вартість.

. Д. були злитки різної форми. В обігу перебували разл. злитки з опред. вагою металу. У зв'язку із цим найменування багатьох ден. одиниць відображають вагові одиниці: фунт стерлінгів, марка.

Форма злитків обумовлювала опред. незручності. У кожній платіжній операції потрібно було зважувати злитки, визначати проби, ділити на частині. Пізніше зі стало виготовляти злитки металу по опред.формі, вазі й пробі й підтверджувало їх своїм штемпелем. Такі злитки одержали назву монети.

Перші монети з'явилися майже 26 сторіч назад у Др. Китаєві й Лидийском гос-ві. У Київській Русі перші карбовані монети датуються IX-Xв. Спочатку в обігу перебували одночасно зол. і сер. монети (златники й сріблярі). До золотого обігу країни перейшли в 2 стать. XIXв., лідер - Великобританія (1 місце по видобутку золота).

Причини появи бум. Д.:

1) видобуток золота не встигав за пр-вом товарів і не забезпечувала повної потреби в золоті;

2) зол. Д. високої портативності не могли обслуговувати дрібен за вартістю оборот;

3) зол.стандарт у цілому не стимулював з тов. й усл.;

4) стирання монет, у рез-тате чого повноцінна монета перетворюється в знак вартості;

5) свідоме псування металлич. монет гос.владою, тобто зниження металлич. змісту монет з метою одержання дополнит. доходу в скарбницю;

6) випуск казначейством бум. Д. із принудит. курсом з метою одержання емісійного доходу.

15. Зол. Стандарт, його осн., базові положення

З розвитком тов. виробництва протиріччя, об'єктивно за­кла­дене в біметал. грош. системі, стало га­льмувати товарний обмін і в підсумку привело до заміни її у 2-й пол. XIX ст. моно­­мет. грош. системою. Однією з перших держав, що перейшла до зол. мономе­талізму, була Англія. Єдиним грошо­вим металом визнавалося тільки золото. Моне­ти із срібла переходили в розряд неповноцінних.

Монометалізм, заснов. на використанні золота як єдино­го грош. металу, привів до формування грош. системи – зол. стандарту. Її гол. особливості:

—Золото вільно оберталося, а золоті монети виконували всі ф-ції грошей.

—Неповноцінні гроші вільно і в необмеженій кількості обмі­нювалися на золото.

—Вивезення і ввез. золота з 1 країни в іншу було ві­льним.

Класичною формою вваж. золотомон. стандарт, за якого:

—золото виконувало всі функції грошей;

—в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них. Уведення в обіг золотих монет не викликало ажіотажного попиту на них. Навпаки, їх часто намагалися позбутися як незруч­них в обігу;

—відкрите карбування монет із фіксованим зол. вмістом. Зол. вміст англ. фунта стерлінгів = 7,32 г, долара — 1,5 г, франка — 0,29 г, марки — 0,35 г, рос. рубля — 0,77 г;

—вільний рух золота та іноземної валюти між країнами, вна­слідок чого відхилення вал. курсів від вал. паритетів відбу­ва­лося лише в межах «золотих точок».

Перехід до золотомон. стандарту забезпечував високий рівень стійкості нац. валют і створив сприятливі умови для без­пе­ре­бійного ф-ціонування золота як світових грошей. Усе це сприяло розвитку капіталіст. виробництва, становленню й укріпленню його кред. системи, піднесенню міжнар. торгівлі та міжнаро­дних кредитних відносин.

Золотомон. стандарт проіснував до Першої світ. вій­ни, з початком якої в усіх воюючих країнах (крім США) був при­пинений обмін банкнот на золото і заборонено його вивезення з країн. Після закінчення Першої світ. війни на поч. 20-х рр.. зол. стандарт було відновлено, але вже у вигляді золотозлитк. й золотодевізного стандартів. Золотозл. стандарт означав, що розмін банкнот на золото відновлювався, але тільки в об­мін на злитки. Золотозл. стандарт відновили країни, що воло­ді­ли, як напр., Франція та Великобр., значними золотими запасами.

У країнах, де держ. запаси золота відносно невеликі (Ні­меччина, Данія, Австрія та ін.), зол. стандарт був відновле­ний у формі золотодевізного. Його суть у тому, що нац. валюта не обмінювалася безпосер. на золото. Цей обмін був непрямим і відбувався через попередній обмін грошей на девізи, тобто на валюту тієї країни, в якій мав місце золотозл. стандарт. Золо­то­­дев. стандарт, закріплений міжнар. угодою в Генуї в 1922 р., отримав назву Генуезької валютної сис­теми.

Світова екон. криза 1929—1933 рр. (вел. депре­сія) при­ве­ла до скасування зол. стандарту в більшості країн. У 1931 р. його скасовано у Великобр. і Японії, а США від­мов. від нього в 1933р. Цей процес поширився і означ. ос­тат. крах зол. станд.

Проте декілька країн на чолі з Францією спробували утри­ма­ти зол. стандарт і утворили в 1933 р. золотий блок. До нього ввійшли: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім до них приєдналися Італія й Польща. Однак цей блок в 1936 р. розпався, а його учасники змушені були ввести вал. обмежен­ня й відмовитися від розміну банкнот на золото.

Гол. причина краху зол. стандарту в тому, що розвиток товарного виробницт­ва вступав у суперечність з дуже стабіль­ною, але нееластичною і дорогою системою зол. стандарту.