36.Етика професійного дискутивного-полемічного спілкування.

Дискутивно – полемічна мова як вид красномовства дуже давня. Її активно використовували ще у публічному спілкуванні Давньої Греції, де кар’єра громадянина залежала від уміння виступати з промовами перед народом, заручатися підтримкою слухачів. Промовець мусив мати у своєму розпорядженні необхідний мінімум знань про політичні і суспільні явища, а також уміти захищати і спростовувати будь – які положення на правдоподібних засадах. Для цього софістами була розроблена техніка суперечки, яка у Давній Греції отримала назву “еристичне мистецтво”. Призначенням еристики було переконувати інших у правильності висловлюваних поглядів і, відповідно, схиляти їх до тієї поведінки, яка видавалася потрібною і доцільною. Принцип еристики полягав у тому, щоб не дозволити суперникові розвинути думку, а за будь – яких обставин залишити  за собою остаточне судження. У зв’язку з цим почали застосовуватися некоректні прийоми досягнення перемоги в суперечці, більшість яких використовується і тепер.

Сучасні вчення про дискутивно-полемічну мову розглядають учасників діалогу як таких, що мають рівні «логічні права», тобто рівні права на використання усіх логічних форм заяв і монологів.

Участь у дискусіях, суперечках, полеміці, дебатах вимагає від учасників високої культури дискутивно – полемічної мови, що передбачає наявність умінь аргументовано викладати власні думки, вислуховувати і розуміти погляди опонента, оцінювати їх, відповідно до позиції опонента корегувати власну позицію чи наполягати на висунутих положеннях.     Тому фахівці, для яких основною формою роботи є діалог – полілог, повинні дотримуватися етики дискутивно – полемічного спілкування, тобто норм і правил поведінки в умовах суперечки. В окремих сферах суспільного життя етика ведення суперечки суворо регламентована, а іноді навіть процесуально закріплена, наприклад в дипломатичній сфері, судовій, науковій. Отже, основними вимогами до культури ведення суперечки є: повага до опонента, витримка, вмотивована аргументація, об’єктивна оцінка.

37. Лексикологія як наука. Практика вживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів.

Наука, об'єктом вивчення якої є словниковий склад мови, називається лексикологією. Усі слова української мови становлять її лексику (від гр. lexicós – той, що відноситься до слова).

Однією з найважливіших одиниць мови є слово (у лексикології слово називають лексемою). Слово (лексема) – основна мовна одиниця, яка служить для найменування предметів, явищ, дій, ознак тощо.

Полісемія (від гр. polu – багато і sēma – знак), або багатозначність – це властивість слова вживатися у різних значеннях. Українська мова налічує багато слів полісемічних, тобто багатозначних. «Словник української мови в 11-ти тт. « (1970–1980) подає правопис і тлумачення значень 134 058 слів. Серед них такі слова, як: земля має 6 значень; насідати – 10 значень; сіяти – 8; добрий – 9; розбирати – 11 значень.

У діловому мовленні часто доводиться використовувати омоніми, синоніми, антоніми та пароніми.

Омоніми (від гр. homos – однаковий, і onyma – ім'я) – це слова, що однаково звучать, але мають різне значення.

Синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, наприклад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштовний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота.

Антоніми (від гр. anti – проти, onyma – ім'я) – це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення.

Пароніми – (від гр. para – поблизу, поруч і onyma – ім'я) – це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Наприклад: білуха, білуга; паливо, пальне; покажчик, показник.

З8.Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, історизмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики.

Лексика української мови формувалася впродовж тривалого історичного розвитку. Становлення української лексики проходило, на думку вчених, у такій послідовності: індоєвропейський лексичний фонд –→праслов'янський лексичний фонд –→ давньоруський лексичнийфонд –→ власне український лексичний фонд.

З погляду походження розрізняють:

а) споконвічну українську лексику,

б) лексичні запозичення з інших мов,

в) запозичення зі слов'янських мов,

г) запозичення з неслов'янських мов.

Власне українська лексика складає найбільший шар словникового запасу української мови. Ці слова виражають специфіку української мови (те, чим українська мова на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов): багаття, бандура, баритися, батьківщина, вареники, вибалок, держава, деруни, заздалегідь, карбованець, козачок, лелека, малеча, напувати, самітність, щодня.

У лексичному складі мови виділяються застарілі слова – історизми та архаїзми.

Історизми – це слова, що означають назви предметів, які зникли з життя суспільства: кольчуга, кріпак, смерд та ін. Архаїзми – це слова, які є старими назвами, що в сучасній мові замінені іншими: боян – співець, уста – губи, ректи – говорити тощо.

Історизми та архаїзми належать до пасивного словника. Їх використовують у художньому мовленні як образний засіб або ж для відтворення колориту епохи, події якої стали предметом зображення.

До пасивного словника, як правило, належать і неологізми – нові слова. Вдалі нові слова стають загальновживаними: гендер, промоутер, саміт, інгредієнти, екологічний моніторинг, кліпмейкер, депозитні вклади, космодром, радіотелемеханіка, реакторобудування.

Термін (від лат. terminus «рубіж,межа») – це слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо.

Терміни вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення. Кожна галузь науки оперує своїми термінами, що становлять суть термінологічної системи даної науки. У складі термінологічної лексики виділяють такі групи термінів:

• загальнонаукові (вони використовуються в різних галузях науки і належать науковому стилю мови в цілому): еквівалент, експеримент, гіпотеза, проблема, прогресувати, теорія тощо:

• спеціальні (вони закріплюються за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва і техніки)

• технічні (самоскид, трактор, конвейєр, відвантажувач).