- •1. Мова і мовлення, походження і функціонування мови, поняття національної мови.
- •2. Українська національна мова і мовна політика.
- •3. Характеристика усної і писемної форм мовлення.
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
- •5. Мовні норми.
- •6. Классифiкацiя стилів сучасної української мови
- •7. Текст і його ознака.
- •8. Становлення і розвиток наукового стилю української мови. Мовні і жанрові особливості наукового стилю.
- •9. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю української мови. Текстові норми офіційно-ділового стилю.
- •10.Специфіка мови професійного спілкування.
- •11 .Засоби вираження спеціальних реалій, категорій, понять.
- •12.Поняття про документ. Класифікація і вимоги до документів. Вимоги до мови документів.
- •13.Труднощі, пов’язані з уживанням деяких граматичних форм у практиці професійного спілкування.
- •14.Специфіка перекладу українською мовою. Найтиповіші граматичні, стилістичні і лексичні помилки при складанні професійних текстів.
- •15.Статус власних назв і мовна політика. Принципи передачі власних назв українською мовою.
- •16.Відмінювання прізвищ. Особливості звертань і творення імен по-батькові.
- •17. Використання конструкцій службового мовного етикету.
- •18.Правопис складноскорочеиих слів і абревіатур. Графічні скорочення.
- •19.Способи словотвору. Правопис деяких префіксів і суфіксів у практиці професійного спілкування.
- •20. Труднощi, пов’язанi з уживанням деяких частин мови у практицi професiйного спiлкування.
- •21 .Синтаксис писемної форми професійного спілкування. Типові помилки у синтаксисі писемної форми професійного спілкування.
- •22.Переклад і складання довідково-інформаційних документів.
- •23.Складання документів з особового складу.
- •24.Переклад і складання документів з господарсько-договірної діяльності.
- •25.Переклад і складання обліково-фінансових документів.
- •26.Сутність і специфіка публічної монологічної мови.
- •27 .Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.
- •28.Риторика як складова частина культури.
- •29.Структура професійної публічної промови.
- •30. Підготовка промови.
- •31.Оратор і аудиторія. Виголошення публічної промови
- •32.Сутність і специфіка професійної діалогічної мови.
- •33.Телефонна розмова як різновид професійної діалогічної мови.
- •34. Iсторія дискутивно-полемічної мови.
- •35.Суперечка як основа професійної дискутивно-полемічної мови. Прийоми суперечки.
- •36.Етика професійного дискутивного-полемічного спілкування.
- •37. Лексикологія як наука. Практика вживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів.
- •39.Етимологія на службі у професії.
- •40.Правила оформлення наукової роботи.
1. Мова і мовлення, походження і функціонування мови, поняття національної мови.
Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення;правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.
Теоретичні засади граматики й типологія граматичних функцій можуть бути переконливо з'ясовані тільки за умов попереднього визначення статусу граматичного ладу у загальній системі мови й ролі граматичних операцій у процесах мовленнєвої діяльності. Уособлення понять мови як системи й мовлення як форми вияву елементів мови визначило як першопочаткову проблему співвідношення мови й мовлення. Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови.
Сучасна українська літературна мова не поступається своїми функціональними можливостями жодній з най- багатших і найрозвиненіших мов світу. В її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. З цього числа левова доля належить термінології різних галузей наук та професій.
-
1. Комунікативна
2. Мислетворча
3. Номінативна
4. Естетична
5. Мислетворча
6. Культуроносна
7. Експресивна
8. Фатична
9. Ідентифікаційна
10. Волюнтативна
11. Експресивна
12. Магічно-містична
13. Гносеологічна
14. Демонстративна
2. Українська національна мова і мовна політика.
Національна мова — поряд з територіальною, культурно-історичною ознаками постає найважливішою ознакою визначення народу, його самобутності, це засіб єднання поколінь та формування національної свідомості. В ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність. Державна мова забезпечує єдність територій нації, сталість функціонального вияву держави на міжнародній арені, спадкоємність усіх попередніх поколінь.
Українська національна мова існує у вищій (сучасна українська літературна мова) і нижчій (територіальні, соціально- професійні діалекти) формах загальнонародної мови. Поняття «загальнонаціональна мова» значно ширше, ніж поняття «літературна мова», оскільки загальнонаціональна мова охоплює різноманітні територіальні наріччя і гово ри, соціально-професійні діалекти певної мови (просторіччя, жаргонізми тощо), а також літературну форму мови, яка виникала значно пізніше за діалекти.
Мовна політика як складова частина державотворення в Україні повинна спиратися на світовий досвід та міжнародне право, які виходять з того, що є держави багатонаціональні, тобто такі, до складу яких входять народи, що є автохтонами на своїх історичних територіях, проживають компактно, суцільною масою. Такою, наприклад, є Швейцарія, в якій німці, італійці та французи відповідають цим ознакам і тому статус їхніх мов у державній та громадських структурах однаковий — державний. Є й держави з багатонаціональним складом населення, де переважну більшість складає одна нація, що дає назву державі — титульна нація, мова якої і виступає в усіх державотворних і державно-представницьких функціях. Такою є Україна.