10. Зміст формаційного і цивілізаційного підходів до періодизації суспільного розвитку.

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особл. Історичного розвитку сусп-тва . Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння процесу ек-ного розвитку людського сусп-тва .

Формаційний підхід був розроблений к. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили сусп-тва у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб вир-тва, а спосіб вир-тва у поєднанні з політичною надбудовою сусп-тва — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу вир-тва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами вир-тва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського сусп-тва відбувається як послідовна зміна одного способу вир-тва іншим: — первіснообщинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу.

Цивілізація — історично конкретний стан сусп-тва , який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою вир-тва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багатовимірності аналізу ек. Систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її ек. І соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію сусп-тва , його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Сучасні дослідження розвитку сусп-тва визначають сім цивілізацій:

1. Неолітична — 7—4 тисячоліття до н. Е.

2. Східнорабовласницька — 3—1 тисячоліття до н. Е.

3. Антична — vii ст. До н. Е. — vi ст. Н. Е.

4. Ранньофеодальна — vii—xiii ст.

5. Передіндустріальна — xiv—xviii ст.

6. Індустріальна — 60-ті роки xvii ст. — 50-ті роки xx ст.

7. Постіндустріальна — починаючи з 60-х років xx ст.

У доіндустріальному сусп-тві переважають сільське госп-тво і ручна праця. В індустріальному сусп-тві провідну роль відігравало велике механізоване промислове вир-тво. У постіндустріальному сусп-тві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.