56. Сутність і функції фінансів. Моделі фінансових відносин.

Фінанси — це система ек. Відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу ввп і національного доходу. Фінанси виконують наступні функції: регулюючу, розподільчу та контрольну. Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у сусп-тві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допом. Держава впливає на різні сторони фінансово-ек-ного розвитку. Розподільча функція фінансів повязана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного госп-тва й населення. Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом зясування відповідності розміру фондів наміченим цілям. Фінансові ресурси — це кошти, що знаходяться у розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобовязань. Централізовані фінансові ресурси зосереджуються головним чином в державному та місцевих бюджетах та різних держ. Фондах. Децентралізовані фінансові ресурси знаходяться у розпорядженні підприємств, обєднань та організацій. У сусп-тві існують різні моделі фінансових відносин – ринкової ек-ки – адміністративної ек-ки: ознаки фінансової моделі ре – відображає рівень доходу суб’єктів – достовірно визначає рівень оподаткування – виявляє і фіксує мотиви до підвищення продуктивності праці __недоліки фінансової моделі ае – не дає уявлення про реальний рівень доходів ю і ф осіб – не відображає внесок суб’єктів у створення нац доходу – не дає змоги достовірно визначити рівень оподаткування

57.бюджет та податки як інструмент держ. Регулювання лаффера держ. Бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Зміст розподільчої функції виявляється у розподілі ввп, який є основним джерелом формування держ. Бюджету. Держ. Бюджет використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку ек-ки та культури на всій території.

Контрольна функція дає змогу знати, чи своєчасно й у повному обсязі фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції перерозподілу бюджетних коштів, наскільки ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних коштів, який відображається в доходах і видатках бюджету.

Фінансова політика — це сукупність фінансових розподільчих і перерозподільчих заходів, які здійснює держава через фінансову систему.

Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої держ. Програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Фінансовий мех-зм — сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб держ. Структур, субєктів господарювання і населення.

Бюджетна політика — це сукупність держ. Заходів спрямованих на зміцнення доходної частини держ. Бюджету, посилення соціальної направленості видатків бюджету, створення умов макроек. Стабілізації.

Основною метою бюджетної політики є досягнення оптимальності у розподілі валового внутрішнього продукту між галузями ек-ки, регіонами держави та соціальними групами населення. Економічно обґрунтована бюджетна політика служить базою для забезпечення фінансовими ресурсами зростання ек-ки, удосконалення її структури, створення належних умов для розвитку підприємницької діяльності субєктів господарювання.

Доходи держ. Бюджету:частина податку на додану вартість;акцизний збір;податок на прибуток підприємств усіх форм власності;прибутковий податок з громадян;кошти від приватизації;цільові фонди;інші надходження.

Видатки держ. Бюджету:фінансування програм підтримання та підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;фінансування заходів у галузі освіти,культури,науки,охорони здоров я,фізичної культури;фінансування галузей ек-ки;утримання органів держ. Влади і управління;витрати на оборону;здійснення зовнішньоек. Та зовнішньополіт. Діяльності.

Бюджетний дефіцит — перевищення видаткової частини держ. Бюджету над дохідною.

Профіцит бюджету — ек-не поняття, яке означає, що дохідна частина бюджету перевищує видаткову частину бюджету. Податкова квота характеризує рівень оподаткування і визначається як частка податку в доході платника. З точки зору соціальної справедливості, цей елемент оподаткування має бути обов'язковим у формуванні мех-зму оподаткування. Але введення податкової квоти зменшує можливість впливу податків як ек-ного регулятора держави.

Тому податкова квота законодавчо не встановлюється. Зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст а. Лаффер. Графічне зображення цієї залежності відоме як "крива лаффера"

58. Відтворення національного продукту і національного багатства сукупний суспільний продукт — узагальнюючий результат виробничої діяльності сусп-тва .

Вартісні форми сукупного суспільного продукту:

Валовий національний продукт внп — сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.

Валовий внутрішній продукт ввп — один з найважливіших показників розвитку ек-ки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності ек. Одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального вир-тва.

Чистий національний продукт чнп — це сумарний обсяг вартості всіх кінцевих товарів і послуг, які країна за певний проміжок часу зробила і спожила у всіх секторах свого національного госп-тва, за вирахуванням суми амортизації-вартості зношування основних фондівобладнання, виробничих приміщень.

Національний дохід — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за кордоном.

Особистий дохід — грошовий дохід працівника, що складається із заробітної плати і додаткових платежів, включаючи дивіденди, %, ренту, премії, трансферти.

Дохід кінцевого використання — це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених сусп-твом за всю його історію.

Національне багатство містить такі складові.

1. Матеріальне багатство — це основний та оборотний капітал сусп-тва , а також обіговий капітал.

2. Нематеріальне багатство. До нього належать грошові цінності у вигляді грошових знаків, цінних паперів, а також усі людські здібності й досягнення в науці, культурі, спорті, мистецтві, нагромаджений виробничий досвід сусп-тва , виражений у загальнолюдському знанні.

3. Природне багатство — це пізнані розкриті природні ресурси: земля, вода, повітря, ліс, розвідані корисні копалини, клімат. Багатоманітні елементи природи є природним даром людині з боку природи і по суті — потенційним багатством нації. Природа — матеріальна передумова вир-тва та природне середовище життєдіяльності нації. Більшість елементів природного багатства не збільшується, а зменшується в результаті антропогенного впливу. Тому існує проблема збереження та суворої економії елементів природного багатства.

59. Сутність і багатогранність процесу суспільного відтворення відтворення — це безперервність, повторюваність вир-тва.

Відтворення можна розглядати на рівні мікроек-ки, якщо безперервність, повторюваність відбуваються в межах окремого підприємства, госп-тва. На рівні макроек-ки безперервний процес вир-тва відображує взаємозвязки між галузями ек-ки країни, узагальнюючими економічними показниками країни, між вир-твом засобів вир-тва і предметів споживання

Відтворення на мікрорівні – в межах одного підприємства - характер виявляється в кругообізі капіталів. Відтворення на макрорівні – в межах усього сусп-тва – взаємодія кругообігів засобів підприємств через обмін на еквівалентних засадах

Теорія відтворення містить загальні основи – безперервність вир-тва на макрорівні – здійснюється в простій і розширеній формі – у процесі відтворення узгоджується екстенсивна та інтенсивна форми – відтворення товарної форми вир-тва – відтворення суспільної власності – суспільне відтворення відбувається в постійному розвитку.

Види суспільного відтворення:

Просте відтворення — це відновлення вир-тва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення — це відтворення вир-тва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим.

Розширене відтворення — це кількісне та якісне зростання обсягів вир-тва і споживання. За рахунок додаткової вартості або прибутку. Нагромадження як елемент відтворення.

Нагромадження — використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

Існують два види нагромадження: виробниче і невиробниче. Розширення та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального вир-тва належать до виробничого нагромадження, а розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, закладів освіти, культури, спорту, науки — до невиробничого.

Форми вияву закону нагромаджень: взаємозв’язок виробничого нагромадження з фондом споживання;зростання виробничих фондів;збільшення кількості зайнятих працівників;зростання суспільного багатства;підвищення життєвого рівня населення.

Методами використання закону нагромадження є регулювання капітальних

Вкладень, забезпечення їхньої ефективності, використання всіх чинників,

Що визначають розміри нагромадження.

Фонд нагромадження — це частина національного доходу, що використовується для приросту виробничих основних і невиробничих основних фондів, а також оборотних засобів і резервів.

Співвідношення між капітальними вкладеннями і нагромадженням:

А — кошти, що йдуть на збільшення оборотних фондів, приріст фонду оплати

Праці для нових працівників; б — кошти, що витрачаються на збільшення

Основних фондів; в — амортизація.

Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, немат. Активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Ек. Ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці.

Соціальна ефективність — відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям сусп-тва , інтересам окремої людини.

60. Ек-не зростання: сутність, типи і фактори.

Сутність поняття «ек-не зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів вир-тва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-ек. Відносин у сусп-тві. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених заданий період.

Виокремлюють 3 основних типи ек-ного зростання:

Екстенсивний, інтенсивний та змішаний.

Екстенсивний тип ек-ного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів вир-тва і практично при збереженні незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.

Чинники екстенсивного зростання – збільшення кількості працюючих – працевитрат - авансованого капіталу - нагромаджень - інвестицій тощо

Інтенсивний тип ек-ного зростання характеризується розширенням вир-тва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього виробничого потенціалу.

Чинники інтенсивного зростання – зростання продуктивності праці - підвищення якості продукції - ефективності використання основних та оборотних фондів - інтенсифікація вир-тва на основі досягнень нтп.

Змішаний – поєднання цих двох типів у найкращому співвідношенні у певному регіоні.

Як відхилення від закономірного процесу ек-ного зростання в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип розвитку, для якого характерне довготривале зниження обсягів суспільного вир-тва.

61.циклічність ек-ного розвитку. Основні характеристики циклів загальна рівновага — рівновага, що виникає в результаті взаємодії всіх ринків, коли зміна попиту або пропозиції на одному ринку впливає на рівноважні ціни й обсяг продажу на всіх ринках.

Рівновага – це дотримання макроек. Пропорцій.

Пропорції національної ек-ки – співвідношення між сферами і галузями народного госп-тва між стадіями суспільного відтворення.

Види пропорцій – загальноекономічні – виробничі – міжгалузеві – територіальні.

Циклічність — це форма розвитку національної ек-ки і світового госп-тва як єдиного цілого.

Класифікація циклів: середньохвильові,короткохвильові,довгохвильові.

Економічний цикл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці.

Фази середньохвильового ек-ного циклу:

- криза спад — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням вир-тва, зростанням попиту на ліквідність готівку, збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

- депресія — фаза циклу, якій властивий застій вир-тва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення вир-тва і комерційної діяльності.

- пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового вир-тва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найбільш яскравою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг вир-тва досягає попереднього найвищого рівня, і ек-ка вступає у фазу піднесення.

Піднесення зростання — фаза циклу, коли обсяг вир-тва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке ек-не зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового ек-ного циклу.

Характеристика короткохвильових циклів: малі цикли — процеси,що відбуваються у сфері грошових відносин;види грошових циклів:загальні та специфічні.