58.Україна в період реформаційного курсу (др.. Пол. 1994-2004 р.Р.)

Розпад СРСР, розірвані стійкі на протязі років торгово-економічні зв’язки з пострадянськими республіками, затягування з початком ринкових реформ, відсутність надійної правової бази, економіки, галопуюча інфляція, корупція та економічна злочинність, проблеми внутрішньополітичної стабільності призвели до безпрецедентного падіння ВВП, яке продовжувалося по 1998 рік.

Водночас було зроблено чимало важливих реформаційних кроків. Так, 28 червня 1996 року була прийнята Конституція (Основний закон) України. А з 2 вересня того ж року введено в обіг нову грошову одиницю України – гривню.

В цілому ж країна почала виходити з економічної кризи тільки з 1999 року. До кінця 90-х р.р. окремі, незначні результати реформ все ж дали про себе знати. Головним з них був перехід остаточно від командно-адміністративної до ринкової економіки. До кінця 90-х р.р. було завершено формування власної податкової, банківської, митної та ін. систем, які визначили основу економічної інфраструктури Української держави.

Все більшого значення почало набувати підприємництво.

Двохзначну роль в процесі економічного зростання відіграли реформування відносин власності, роздержавлення та приватизація.

В 2000-01 р.р. зросли обсяги промислового виробництва; була майже приборкана інфляція, в економіці було подолано бартер і країна вперше побачила «живі гроші». Вперше в історії незалежної України не було запозичено грошових коштів закордоном, а зовнішній борг зменшився на 17%.

Окрім цього – весною 2001 року вдалося уникнути дефолту. Майже повністю були погашені борги по пенсіям та зарплатам бюджетникам.

Позитивні тенденції продовжували зберігатися і в наступні роки, навіть не зважаючи на зростання проблем в суспільно-політичній та соціальних сферах.

56. Україна на шляху до незалежності (1985—1991 рр.)

У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, який визнавав необхідність проведення реформ. М. Горбачов став ініціатором політики перебудо­ви — прагнення «зверху» здійснити реформування політичної та суспільно-економічної системи радянського суспільства.

В Україні політика перебудови мала свої особливості. Розпочався процес національного відродження. Політика гласності в УРСР по­ступово переросла у свободу слова. Так, на сторінках газети «Літературна Україна» з'явилися статті, що висвітлювали невідомі події української революції та боротьби за збереження державної незалежності у 1917—1921 рр., діяльність видатних діячів того часу (М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін.), становище українського села в роки голодомору 1932—1933 рр., маловідомі сторінки Великої Вітчизняної війни та діяльність ОУН та УПА, політику радянського партійного керівництва щодо діячів української культури тощо.

Значно активізувалося суспільно-політичне життя в Україні: виникли суспільні організації, які дотримувалися різних політичних поглядів та ідей. Це регіональна організація товариства «Меморіал», культурне «Товариство Лева», Спілка незалежної української молоді, товариство «Спадщина», у 1987 р. Український культурологічний клуб (УКК), Товариство української

мови ім. Т. Г. Шевченка.

Відбулося відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та вихід з підпілля Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Новим явищем суспільно-політичного життя в Україні стали шахтарські страйки та студентські виступи («революція на граніті»). Мітинги, демонстрації, збори громадськості стали характерною рисою життя українського суспільства.

16 лютого 1989 р. було надруковано проект програми «Народний рух України за перебудову» — громадсько-політичної організації, до складу якої входила демократично налаштована, національно свідома інтелігенція, колишні дисиденти. НРУ закликав: а) до об'єднання всіх представників національно-демократичних сил; б) «побудови в Україні демократичного й гуманного суспільства»; в) створення суверенної української держави; г) відродження та всебічного розвитку української нації; д) створення в Україні правової держави; є) створення самостійної та самокерованої економіки.

Посилення кризи Комуністичної партії України сприяло утворенню нових політичних партій, які сповідували різні погляди та ідеологію. Так, виникли Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Соціал-демократична партія України, Об'єднана демократична партія України.

Політика КПУ призвела до поступової втрати провідної ролі в суспільстві. 1989 р. у відставку вийшов тодішній Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький. Його наступники В. Івашко та С. Гуренко не змогли протистояти утворенню у Верховній Раді УРСР опозиційної групи — Народна Рада та консолідувати українське суспільство. Унаслідок політичної боротьби між депутатами-комуністами («група 239») та депутатами демократичної меншості у Верховній Раді УРСР 16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Цей документ не було реалізовано на практиці, але він став підґрунтям для проголошення у майбутньому неза­лежності України.

Осінь 1990 р. стала періодом політичної конфронтації в Україні: студентська акція протесту в Києві, яка завершилася відставкою голови уряду УРСР В. Масола.

Апогеєм конфронтації стали події 19—21 серпня 1991 р.— спроба державного перевороту ДКНС (рос. ГКЧП). Реакційні сили прагнули відновити стару тоталітарну систему, але зазнали краху. 24 серпня 1991 р. на засіданні позачергової сесії Верховної Ради УРСР було прийнято Акт проголошення незалежності України, який визнав Україну незалежною державою. Результатом Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. стало підтвердження незалежності України та обрання Президента України — Леоніда Кравчука. Розпочався новий етап українського державотворення. Висновок. Політична ситуація в Україні у 1985—1991 рр. була вкрай напруженою. Однак політика перебудови активізувала діяльність демо­кратичних сил та сприяла здобуттю Україною незалежності.

ності. Тому вихід із становища у демократів один -збільшувати свій реальний вплив у суспільстві. І обо­в'язково формувати свій професійний корпус претен­дентів на урядові посади. Головна причина поразок демократів сьогодні — це їх власна слабкість, яка є на­слідком політичної нерозвиненості суспільства.

Особливість сучасного етапу розвитку України по­лягає в тому, що в попередні історичні періоди нова правляча еліта формувалась паралельно з деградую­чою старою елітою. У радянські часи цього не відбу­лося. Тому грандіозні завдання переходу суспільства до нового якісного стану вирішуються під проводом радянської номенклатури, яка за своїми якостями не відповідає цим вимогам. В Україні ситуація ще більш складна, ніж деінде, тому що республіканська номен­клатура, вихована в умовах жорсткої централізації управління, виявилася однією з найбільш неефектив­них у бувшому СРСР.