37. Лютнева революція в Росії 1917 р. Та піднесення національно-визвольного руху в Україні. Створення Центральної Ради та її діяльність.

На початку 1917 р. Російська імперія знаходилася на грані краху. Почався голод, не вистачало хліба, поширюються робітничі страйки. Особливо складною була ситуація у Петербурзі. Війська столичного гарнізону перейшли на бік робітників. Так розпочалася Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року. 27 лютого 1917 року в Росії перемогла революція. Цар Микола II зрікся престолу. В Росії виникає двовладдя. Ліберальні депутати Державної Думи Росії сформували Тимчасовий уряд, який спирався на буржуазію, поміщиків, на панівний клас, інтереси яких виражав. Тимчасовий уряд продовжує вести І світову війну, запевнюючи, що Росія, як член Антанти буде в війні до кінця. У внутрішній політиці продовжує політику царизм. Це була перша офіційна влада. Друга влада в Росії – Петроградська влада робітничих та солдатських депутатів. Рада захищала інтереси народу, спиралася на народні маси (селяни, солдати, озброєний народ). Спочатку до Ради ввійшли меншовики та есери. Більшовиків було мало. В Україні стало відомо про падіння царизму. Це в подальшому послужило піднесенням національно-визвольного руху в Україні.

13 березня 1917 року в Києві сформувався Виконавчий комітет – орган українського Тимчасового уряду. Він повинен був навести порядок, захищав и виражав інтереси панівних класів. Але незабаром в Україні виникає Київська Рада робітничих та солдатських депутатів. Вона діяла як і Петербурзька. Але, на відміну від Росії, в Україні виникає третя сила – Українська Центральна Рада (ЦР).

3 березня 1917 р. з ініціативи товариства укр. прогресистів, соціал-демократів і укр. соціалістів-революціонерів, ряду кооперативних і студентських організацій створена Центральна рада (ЦР), Головою ЦР був обраний М. Грушевський. Повноваження Центральної ради і Грушевського були проголошені на Укр. національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). До складу ЦР увійшло понад 800 чоловік. ЦР висувала вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію України в складі Російської Федерації. Політика ЦР одержала в травні 1917 р. підтримку 3-х Всеукр. з'їздів: військового, селянського і робітничого. 10 червня 1917 р. ЦР видала свій перший Універсал, у якому проголошувалась автономія України. Пізніше було створено виконавчий орган ЦР - Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченко. Наприкінці червня - початку липня 1917 р. у Києві відбулися переговори між делегаціями ЦР і Тимчасового уряду. Генеральний секретаріат був визнаний вищим органом крайового керування на Україні. Його влада поширювалася на 5 губерній: Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільську, Волинську. 3 липня 1917 р. ЦР публікує ІІ Універсал, у якому заявляє про свою згоду чекати законодавчого затвердження автономії України Установчими зборами в листопаді 1917 р. Жовтневий переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна рада засудила повстання в Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади в руки Рад. 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, у якому Україна проголошувалась народною республікою в складі «Федерації рівних і вільних народів», давалися обіцянки ліквідувати поміщицьку власність на землю, увести 8-годинної робочий день і встановити державний контроль над виробництвом. Під владу ЦР переходили ще 4 губернії: Харківська, Катеринославська, Таврічеська, Херсонська. У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу на Україні. На виборах в Установчі збори укр. партії одержали до 70 % голосів, більшовики одержали усього біля 10%. Багато Рад підтримували ЦР. Керівництво її не визнавало Раднарком на чолі з В. І. Леніним, закрило кордон з Радянської Росією, припинило вивіз хліба, не пропускало на Дон через територію України військові з'єднання Червоної Армії, щоб уникнути там масового кровопролиття. У цих умовах, за декілька днів до поразки, ЦР прийняла рішення про радикальну земельну реформу, а 25 січня опублікувала свій ІV Універсал про повну незалежність Української Народної Республіки і розірванні всіх зв'язків із більшовицької Росією. Запізнілість цих мір, а також відсутність серйозної збройної сили і дієздатного адміністративного апарату, молодість і недосвідченість керівників ЦР і Генерального Секретаріату призвели до поразки Центральної Ради і проголошеної нею УНР.