
- •Поняття і специфічні риси предмету і методу цивільного процесуального права.
- •Проблемні питання сутності і значення цивільної процесуальної форми.
- •Норми цивільного процесуального права. Поняття, межі дії, та реалізація в цивільному судочинстві.
- •Стадії і провадження як поняття, що визначають структуру цивільного процесуального права.
- •Характеристика джерел цивільного процесуального права.
- •Міжнародні договори і угоди як джерела цивільного процесуального права.
- •Поняття і значення принципів цивільного процесуального права як найважливіших гарантій здійснення правосуддя.
- •Особливості системи принципів цивільного процесуального права.
- •Проблемні питання поняття і форми цивільних правовідносин.
- •Цивільні процесуальні відносини як відносини між двома суб'єктами.
- •Суд як обов'язковий суб'єкт процесуальних правовідносин.
- •Спірні питання щодо змісту цивільних процесуальних правовідносин.
- •Особливості системи цивільних процесуальних правовідносин.
- •Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, їх класифікація.
- •Місце і роль судового доказування в здійсненні цілей і завдань правосуддя.
- •Класифікація фактів, які складають предмет доказування.
- •Вплив предмету доказування на обсяг судових доказів по цивільних справах.
- •Особливості процесуальної форми цивільного процесуального доказування.
- •Спірні питання класифікації доказів.
- •Показання свідків як процесуальний засіб. Процесуальний порядок отримання і дослідження показань свідків. Імунітет свідків.
- •Висновок експерта як засіб доказування. Предмет висновку експерта. Спірні погляди щодо висновку експерта як змішаного доказу. Процесуальний порядок дослідження і оцінки висновку експерта судом.
- •Забезпечення доказів до і після пред'явлення позову.
- •Поняття позову як процесуального засобу права в теорії науці цивільного процесуального права.
- •Спірні питання поняття і сутності позовного провадження.
- •Проблемні питання елементів позову. Тотожність позову.
- •Поняття, критерії, межі і умови зміни позову. Суб'єкти права на зміну позову.
- •Спірні питання права на пред'явлення позову, передумови виникнення цього права і умови його належного здійснення.
- •Особливості права на судовий захист відповідача і процесуальні засоби його здійснення.
- •Правова природа окремого провадження як одного з видів провадження цивільного судочинства.
- •Суб’єкти окремого провадження, особливості процесуального становища та необхідність законодавчої регламентації їх цивільних прав та обов’язків.
- •Особливості процесуального засобу порушення справ окремого провадження. - разом
- •Судовий наказ як особлива форма судового рішення.
- •Нові вимоги за якими може бути виданий наказ та їх аналіз.
- •Законодавчі новели щодо судового збору за подання заяви про видачу судового наказу та підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення.
- •Зміст судового наказу: законодавчі новели.
- •Регламентація цпк процедури надіслання боржником копії судового наказу та його скасування.
- •Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві: нові законодавчі підходи.
- •Відкриття провадження у справі як стадія цивільного процесу, процесуальний порядок та наслідки відкриття.
- •Провадження у справі досудового розгляду (підготовка справи до судового розгляду): проблеми теорії та практики.
- •Заочний розгляд справи питання теорії та практики.
- •Практична діяльність суду і інших учасників по підготовці цивільної справи до судового розгляду.
- •Особливості підготовки справи до розгляду в провадженні по перегляду судових рішень.
- •Постанови суду першої інстанції та їх значення у захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
- •Проблемні питання щодо видів судових постанов в цивільному процесі.
- •Проблема сутності юридичної природи судового рішення, як найважливішого акту правосуддя, його декларативний та імперативний характер.
- •Проблемні питання щодо вимог які застосовуються до судового рішення як правозастосовчого акту і акту вирішення справи по суті.
- •Проблеми законної сили судового рішення: законодавчі новели.
- •Сутність і значення ухвал суду першої інстанції як актів спрямованих на досягнення цілей цивільного судочинства.
- •Поняття і види апеляцій.
- •Характеристика повної і неповної апеляції.-разом
- •Проблемні питання щодо суб’єктів права апеляційного оскарження.
- •Строки апеляційного оскарження: законодавчі новели.
- •Апеляційна скарга: її форма і зміст, порядок подання.
- •Строки розгляду апеляційної скарги: законодавчі новели.
- •Передумови права на апеляційне оскарження.
- •Докази в апеляційному провадженні.
- •Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Проблемні питання та законодавчі новели.
- •Скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення або зміна рішення: законодавчі новели.
- •Підстави для скасування судового наказу в апеляційному порядку: новели цпк.
- •Підстави для скасування ухвали суду що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
- •Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ – касаційна інстанція у цивільних справах: нові законодавчі підходи.
Міжнародні договори і угоди як джерела цивільного процесуального права.
Усі нормативноправові акти, у тому числі і Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України), повинні відповідати нормам міжнародного права. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. і Європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод від 4 листопаду 1950 р. проголосили, що: а) всі люди рівні перед законом і мають право без будьякої різниці на рівний захист закону (ст.7 Декларації); б) кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст.8 Декларації); в) кожна людина має право на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом (ст.10 Декларації); г) кожний має право на визначення цивільних прав і обов’язків на cправедливий публічний розгляд справи в розумний термін незалежним і безстороннім судом, створеним на основі закону (ст.6 Конвенції).
Крім того, слід відмітити, що згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Стаття містить також положення про те, що у разі, коли міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені чинним Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Нині Україна є учасницею міжнародних договорів і угод з питань цивільного процесу. Так, одним з перших багатобічних міжнародних договорів, подібного роду, укладених Україною, є Угода Урядів державучасників Співдружності Незалежних Держав «Про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності». Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних і інших цивільноправових відносин між господарюючими суб’єктами, із їх відносин з державними й іншими органами, а також з виконання рішень за ними. До них можна також віднести Конвенцію про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладену між державамиучасницями СНД 7 жовтня 2002 р. (м. Кишинів), двосторонні договори про правову допомогу з КНР, Литвою, Молдовою, Грузією, Латвією, Естонією, Чехією, Вірменією, Грецією, Болгарією, Кубою та іншими країнами.
До міжнародних договорів також слід віднести двосторонні міжнародні договори колишнього СРСР з питань міжнародного цивільного процесу. Україна, згідно зі ст.7 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р., виступає правонаступницею прав і обов’язків за цими угодами у разі, якщо вони не суперечать Конституції. Зокрема, договір СРСР із Фінляндією про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, про правову допомогу в цивільних справах із Республікою Кіпр та ін.
На конституційному рівні визначені межі дії міжнародних договорів.
Конституція України (ч.1 ст.9) проголосила, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., учасницею якої є Україна: «…учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору». Таким чином, норми Конституції і ЦПК України про міжнародні договори і їхнє пріоритетне значення в цивільному судочинстві.
Міжнародні договори, що містять норми цивільного процесу, є актами виразу злагодженої волі двох або більше держав, тобто джерелами міжнародного права. Саме тому, на наш В.М. Худоби, у ст.2 ЦПК України законодавець серед нормативних актів, що входять в систему національного законодавства, відповідно до яких здійснюється цивільнесудочинство, не вказав міжнародні договори.
Слід додати, що між внутрішньодержавним правом і міжнародним правом немає юридичної супідрядності. Це дві різні системи права, що діють у відповідних галузях. Тому міжнародні договори не зовсім обґрунтовано вибудовувати в одну ієрархічну систему з актами внутрішньодержавного права. Вони займають своє відособлене від цієї системи права місце і діють спільно.
З аналізу ч.1 ст.9 Конституції України, ст.2 ЦПК України видно, що суд при розгляді цивільної справи застосовує норми внутрішнього цивільного процесуального права України, однак з тих питань, з яких існує міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, що встановлює інші правила, ніж у законі, застосовує правила міжнародного договору.
Міжнародні договори, як «приоритетні» регулятори внутрішньодержавних відносин, стають джерелами цивільного процесуального права тількі лише відносно питань, з яких міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж передбачені цивільним процесуальним законодавством. Ці правила обов'язкові для суду за умови ратифікації міжнародного договору Верховною Радою України і тим самим виражено згоду України на обов'язковість для неї міжнародного договору.