31. Практична діяльність суду і інших учасників по підготовці цивільної справи до судового розгляду.

????

32. Особливості підготовки справи до розгляду в провадженні по перегляду судових рішень.

????

1. Постанови суду першої інстанції та їх значення у захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді першої інстанції завершується постановленням рішення або ухвали. Суди, які перевіряють законність і обгрунтованість рішень і ухвал в апеляційному і касаційному порядку або у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами, результати перевірки втілюють відповідно в процесуальній формі ухвал і рішень.

Рішення, ухвали, постанови судів виступають процесуальною формою вираження діяльності по застосуванню права і мають узагальнюючу назву — судові постанови.

Постанови суду першої інстанції з приводу вирішення по суті справ позовного провадження, з адміністративно-правових відносин і окремого провадження закріплюються в процесуальній формі рішення.

Постанови суду, якими вирішуються лише окремі питання, заявлені перед судом особами, котрі беруть участь у справі, в заявах і клопотаннях, і що виникли самостійно в процесі порушення, розвитку і припинення судочинства у справі, називаються ухвалами.

Судові рішення — акти правосуддя у справі грунтуються на встановлених в судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального і процесуального права. Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, судові рішення (як і позови) поділяються на види: про присудження — до виконання (або утримання від виконання) певних дій; про визнання — наявності (або відсутності) правовідносин (або юридичних фактів); конститутивні — про перетворення правовідносин.

Рішеннями про присудження будуть постанови суду, якими підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін, і одна сторона присуджується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконайня (про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди, виселення з жилого приміщення).

Рішення про визнання — постанови суду, якими підтверджується наявність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин, певних обставин чи юридичних фактів (визнання права власності, визнання факту родинних відносин громадян тощо).

Конститутивні рішення — постанови суду, спрямовані на зміну чи припинення правовідносин. Ними будуть рішення про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу та ін.

В теорії цивільного процесу їх поділяють на: перетворювальні — виконують перетворювальні повноваження, тягнуть за собою правові зміни в сфері правового становища, зокрема, майні іншої особи незалежно від її згоди; рішення, що замінюють волевиявлення обох сторін в спорі або тільки боржника; рішення, в яких конститутивні дії виступають елементом рішення. Прикладом перших будуть рішення про розірвання договору купівлі-прода-жу, підряду, житлового найму; других — розірвання шлюбу, поновлення в правах члена кооперативу; третіх — про зміну періодичних платежів.

Питання про наявність конститутивних рішень, як і позовів, в науці цивільного процесу є дискусійним. На думку багатьох авторів, такі рішення можуть бути віднесені до рішень про присудження і про визнання (договору купівлі-продажу недійсним).

Рішення суду можуть бути поділені залежно від обсягу розв'язаних ними питань на завершальні (основні) і додаткові. Завершальними повністю вирішені всі правові вимоги, передані на розгляд суду. Додатковими — вирішуються окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, котрі не були розв'язані основним рішенням.

В юридичній літературі з цивільного процесу виділяються альтернативні і факультативні рішення суду. Альтернативними називаються ті, якими встановлюється два можливих точно визначених способи його виконання, передбачені нормами матеріального права. Альтернативне виконання допускається тому, що норми цивільного права передбачають можливість виникнення альтернативних зобов'язань. Для захисту правовідносин з альтернативних зобов'язань можливе пред'явлення позову з альтернативним характером вимог і винесення альтернативного за змістом рішення суду.

Постановлення альтернативного рішення можливе також тоді, коли позивач в процесі розгляду справи погодився замінити спірний предмет на інший або одержати його вартість. Факультативними називаються рішення, що зобов'язують відповідача до виконання певних дій і які у випадку неможливості їх виконання одночасно визначають інший спосіб це зробити. Наявність факультативних рішень підтверджується ст. 206 ЦПК, за якою суд, присуджуючи майно в натурі, повинен вказати в рішенні його вартість, котру належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності.

Законодавству деяких зарубіжних країн, крім завершальних (основних) рішень, відомі інші їх види: заочні, часткові (окремі), проміжні і умовні. Заочним визнається рішення, постановлене судом у відсутності відповідача, який був викликаний в судове засідання і не з'явився та не надіслав письмової заяви про розгляд справи у його відсутності.

Частковими (окремими) називаються рішення, якими вирішуються окремі правові вимоги, що були достатньо встановлені судом або визнані відповідачем. Щодо інших позовних вимог рішення не приймається до з'ясування необхідних обставин і подання необхідних доказів. У процесі у справі, в якій виступає декілька позивачів і декілька відповідачів, може бути винесено часткове рішення стосовно як окремих позивачів, так і окремих відповідачів. Отже, в одній справі може бути постановлено декілька рішень

Проміжним визнається рішення, яким вирішена спірна вимога про право, із залишенням невирішеної вимоги про її розмір.

Умовним називається таке рішення, яким право позивача вважається визнаним тільки залежно від настання (ненастання) певних обставин, виконання (невиконання) певних дій, а також, коли його виконання залежить від зазначених умов. Законодавством України не допускається постановлення умовних рішень, оскільки вони можуть викликати спір з приводу настання чи ненастання таких обставин і перешкоджати його виконанню.