18. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, їх класифікація.

Див. вище

19. Місце і роль судового доказування в здійсненні цілей і завдань правосуддя.

Стаття 1 ЦПК: завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основним способом пізнання фактичних обставин справи, що підтверджують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є встановлення їх за допомогою судових доказів, тобто судове доказування.

Судове доказування охоплює процесуальну діяльність всіх суб'єктів процесу, незважаючи на те, що їх функції у доказуванні різні. Крім того, правильна оцінка фактів і рішення у справі є результатом процесуальної діяльності не тільки суду, але й інших осіб, які беруть участь у справі. Інший підхід веде до недооцінювання ролі осіб, які беруть участь у справі, у процесі формування у суддів правильних висновків про правову кваліфікацію фактів і про сутність справи. Встановлення дійсних фактичних обставин справи — це обов'язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність всіх інших суб'єктів доказування. Отже, судове доказування є різновидом пізнання, що включає діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, їх представників.

У судовому доказуванні органічно поєднуються дві рівноцінні сторони — розумова та практична .Розумова (логічна) сторона доказування підпорядкована законам логічного мислення, практична (процесуальна) діяльність, тобто процесуальні дії з доказування, підпорядковані приписам правових норм і засновані на них. Норми права пропонують здійснення таких процесуальних дій, які створюють найкращі умови для того, щоб процес мислення був істинним. У свою чергу, законодавство не може суперечити законам і правилам пізнання та логіки.

Таким чином, цивільне процесуальне доказування — це розумова та процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, що спрямована на встановлення істини у конкретній справі і вирішення спору між сторонами.

Структура цивільного процесуального доказування складається з наступнихелементів: суб'єкти, об'єкти та зміст діяльності. Зміст діяльності складається зі способів та стадій.

Суб'єктами судового доказування у цивільному процесі є суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу, які мають матеріально-правову та процесуально-правову заінтересованість у вирішенні справи і які відповідно до своїх процесуальних прав та обов'язків вчиняють дії, що мають значення для вирішення цивільної справи.

Доказова діяльність кожного із суб'єктів доказування має значну специфіку, що відображає відмінності у характері їх заінтересованості у вирішенні справи, цілях участі у процесі та виконуваних процесуальних функціях, процесуальному стані.

Основний суб'єкт доказування у цивільному процесі — суд першої інстанції. Суд вирішує всі питання, що виникають у процесі судового доказування, безпосередньо досліджує докази, представлені іншими суб'єктами доказування, перевіряє істинність даних, що надані як докази, і в результаті їх оцінки встановлює фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Всі інші суб'єкти доказування зобов'язані довести в судовому засіданні ті факти, на які вони посилаються, відстоюючи таким чином свої інтереси чи інтереси, які доручені їм для захисту.

Об'єктами доказування є обставини, що підлягають встановленню для вирішення цивільної справи або здійснення окремої процесуальної дії.

Об'єкт доказування у справі в цілому є предмет доказування. Як правило, нормативним джерелом визначення предмета доказування є норми матеріального права. Предмет доказування визначається судом. Особи, які беруть участь у справі, виконуючи покладений на них обов'язок доказування, разом доводять обставини, що входять у предмет доказування.

Центральним компонентом структури цивільного процесуального доказування є мета доказування. Метою судового доказування є всебічне, повне та об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, тобто встановлення за допомогою доказів у повній відповідності з істиною юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення спірних правовідносин між сторонами, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В меті доказування, з одного боку, відображаються інтереси, потреби суб'єктів цієї діяльності, з іншого боку — відображається і подальша поведінка як план діяльності, передбачення результату діяльності, тобто поєднуються об'єктивна та суб'єктивна сторони доказування.

Становить науковий і практичний інтерес визначення стадій доказування цивільного процесу.

Більшість вчених одностайні в тому, що доказування складається з: 1) визначення предмета доказування у справі, тобто визначення кола фактів, що мають значення для правильного вирішення справи; 2) збирання доказів, тобто процесуальні дії з виявлення, витребування і подання доказів; 3) дослідження, перевірка доказів; 4) оцінка доказів.

На нашу думку, стадії судового доказування можна згрупувати відповідно до стадій цивільного процесу: 1) доказування при підготовці справи; 2) дослідження доказів у суді; 3) остаточний висновок для постановлення рішення по справі, укладання мирової угоди, відмови від позову, визнання позову. Такий підхід до стадій цивільного процесуального доказування підкреслює завершений характер оцінки досліджених доказів і участь у процесі доказування всіх суб'єктів, а не тільки суду.

20. Проблемні питання поняття судового доказування в науці цивільного процесуального права.

- ????

21. Особливості елементів структури судового доказування.

Див.20

22. Правова природа обов'язків по доказуванню в сучасному цивільному процесі.

???

23. Проблема активності суду в процесі доказування у цивільних справах.

Як видається, аналіз ст.ст. 58, 60, 130 та 179 ЦПК України дає підстави стверджувати, що предмет доказування – це обставини, що обґрунтовують заявлені сторонами вимоги чи заперечення, підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, та з приводу яких між сторонами існує спір.

Слід зазначити, що внаслідок поглиблення змагальності у сучасному цивільному процесі сторони поряд із судом починають відігравати роль основних суб’єктів доказування. При цьому їх доказова діяльність має свій предмет, правильне визначення якого робить доказування організованим, плідним і забезпечує встановлення істини 4].

Позивач розпочинає формування предмета доказування під час складання позовної заяви, у якій він вказує обставини, якими обґрунтовує свої вимоги (ст. 119 ЦПК України). Відповідач долучається до процесу формування предмета доказування, висловлюючи і обґрунтовуючи свої заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК України). Тому факти підстави позову чи заперечення проти нього є основою предмета доказування. Проте, остаточне судження про належність тих чи інших фактів до предмета доказування належить суду, оскільки відповідно до ст. 130 ЦПК України суд під час попереднього судового засідання визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору. Розширене тлумачення цієї норми дозволяє зробити висновок про те, що суд має право відносити до предмета доказування обставини, якими сторони не обґрунтовували свої вимоги чи заперечення, але повинні були це зробити, бо на думку суду, ці обставини мають суттєве значення для ухвалення рішення по справі. Отже, остаточне значення у формуванні предмета доказування відіграє суд, за яким останнє слово в цьому питанні [5].

Як слушно зазначав Ю. С. Гамбаров, «міркування про суттєве чи несуттєве значення тих чи інших тверджень завжди належить суду, так як сторони можуть помилятись стосовно юридичної оцінки наведених ними фактів і виявитися нездатними встановити правильне співвідношення між суттєвими і несуттєвими» [6]. Л. П. Смишляєв вважав, що обмеження дослідження справи первісними вказівками сторін на підставі їх вимог чи заперечень при наявності інших фактів, що характеризують взаємовідносини сторін, є процесуальним порушенням суду [7].

Неповне чи неправильне встановлення предмета доказування судом призводить до ухвалення неправильного рішення суду, що, як правило, скасовується вищестоящим судом апеляційної чи касаційної інстанції.

Як видається, слід позитивно оцінити вирішальну роль суду у встановленні предмета доказування, проте, такий відступ від змагального начала свідчить про змішаний характер національного судочинства, в якому простежуються слідчі функції суду.

Процес формування судом предмета доказування має такі етапи:

- суд з’ясовує коло фактів, наведених сторонами для підтвердження своїх вимог і заперечень і визначає які з них мають значення для вирішення спору;

- суд вказує факти, які на його думку мають значення для вирішення спору, але сторони не вказали ці факти як підставу своїх вимог чи заперечень;

- серед фактів, які мають значення для вирішення спору, суд розмежовує дві групи фактів: а) факти, які визнаються сторонами, тобто є безспірними; б) факти, з приводу яких у сторін існує спір. Саме з останніх і формується предмет доказування.