83.Функції державних органів України у сфері державних закупівель.

Державні закупівлі – це засіб державного регулювання економіки, який передбачає, по-перше, формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів товарів (робіт, послуг), необхідних для задоволення державних потреб та, по-друге, укладання державних договорів на поставку (закупівлю) продукції серед підприємств (організацій, установ).

Правову основу функціонування механізму державних закупівель становлять: Закон України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” (2000 р), “про внесення змін до Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” ” (2003), постанови КМУ “Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням”, “Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель робіт (товарів, послуг)”, та інші нормативно-правові акти.

Державні закупівлі є інструментом задоволення державних потреб. Державні потреби – це потреби країни в продукції, необхідній для розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення та підтримання на належному рівні державних матеріальних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.

Для виконання державою своїх функцій, створення конкурентного середовища на ринку товарів (робіт, послуг) і забезпечення прозорості та ефективності використання державних закупівель ресурсів в України функціонує механізм державних закупівель. У цій процедурі державними замовниками виступають розпорядники державних коштів – органи державної влади, органи влади АР Крим, органи місцевого самоврядування та інші органи, що здійснюють закупівлі.

Основними функціями державних органів України як замовників державних закупівель є:

• Організація проведення торгів, конкурентний відбір учасників процедури закупівлі;

• Укладання договорів про закупівлю;

• Оплата учасниками процедури закупівель продукції, яка поставляється для задоволення державних потре за умовами, визначеними договором про закупівлю.

Для конкурентного відбору учасників процедури закупівлі замовник зобов’язаний провести тендер – торги. Тендер – це здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця. Конкурентний відбір учасників процедури закупівлі можна умовно поділити на 3 етапи:

• підготовчий – оголошення про заплановану закупівлю, подання заяв про участь у тендері формування тендерного комітету, розроблення кваліфікаційних вимог, попередня кваліфікація учасників;

• визначення переможця – проведення торгів. Вони бувають наступних видів: відкриті торги, торги з обмеженою участю, двоступеневі торги, запит цінових пропозицій, закупівлі у одного постачальника;

• завершальний – оскарження дій замовника, рішення про задоволення (не задоволення) скарги, укладання договору про закупівлю, виконання умов договору про закупівлю, фінансування закупівель.

Крім того, державні органі реалізують також законодавчу функцію у сфері державних закупівель. Зокрема, Верховна Рада України видає відповідні закони, а Кабінет Міністрів – постанови.

85. Методи та засоби державного регулювання підприємництва.На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародковому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання. Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

На жаль, можливість регіоналізації втілення таких програм у перехідних економіках є досить сумнівною: місцева влада, як правило, не має потрібного досвіду, негативно ставиться до новонародженого підприємництва, є корумпованою та надто забюрократизованою. Через це значно доцільніше доручити функції підтримки підприємництва самому приватному сектору (принаймні в більшій частині).

підприємств; екологічне регулювання бізнесу.