1. Теоретичні основи управління

виробництвом

1.1. Розвиток науки управління

Управління, як функція суспільного процесу праці, розвивалося в процесі розвитку суспільства і було на перших порах інтересом філософської думки до настання науково-технічної революції, після якої управління стало елементом продуктивних сил підприємства.

На сьогодні можливо виділити такі школи, які розвивали управління і продовжують розвиватися:

• школа наукового керівництва;

• адміністративна школа (школа поведінки);

• школа людських відносин;

• поведінкова школа;

• кількісна школа.

Школа наукового управління та адміністративна школа відносяться до класичної теорії управління.

• Наукове управління було спрямоване на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Засновники школи: Ф.Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрет, Г.Форд, Г.Гант.

Основні положення школи такі:

• обґрунтоване нормування праці, включаючи відпочинок та перерви;

• доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання;

• впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників, виконавців;

• відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.

• Адміністративна школа розробляла підходи до удосконалення управління організацією, підприємством в цілому.

Засновники школи (А.Файоль, М.Вебер, Л.Ірвін, Ч.Бернард) намагалися вирізнити загальні характеристики та закономірності управління організацією загалом.

Засновниками школи були визначені універсальні принципи управління.

В результаті досліджень було виконано:

• детальне дослідження основних функцій;

• опрацювання принципів побудови структури організації та управління працівниками.

Недоліками досліджень цієї школи є помилковість пошуків універсальних принципів управління, ігнорування соціальних аспектів управління.

Засновник адміністративної школи А.Файоль розробив такі принципи управління, які необхідно реалізовувати при управлінні:

1. Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини.

2. Повноваження та відповідальність. Ці складові доповнюють одна іншу. Там де виникають повноваження, там їх супроводжує відповідальність.

3. Дисципліна.

4. Єдиноначальність. Кожний працівник в організації повинен мати одного начальника.

5. Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватися під керівництвом одного начальника.

6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над діями окремих робітників чи працівників або груп.

7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, стимулювати діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня.

8. Централізація. Ступінь концентрації.

9. Ієрархія. Підпорядкованість.

10. Порада. Усьому своє місце і все на своєму місці.

11. Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва.

12. Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми працівниками.

13. Ініціатива. Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план.

14. Корпоративний дух. Результат організації, гармонії єдності персоналу підприємства.

Характеристики «ідеальної бюрократії» М.Вебера:

1. Високий ступінь розподілу праці.

2. Чітка управлінська ієрархія.

3. Чисельні правила, стандарти та показники оцінки роботи.

4. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваг до окремих працівників).

5. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.

• Школа людських відносин (1930-1950 р.р.) була заснована Мейа, Фоллет, Маслоу. Основним положенням цієї школи було те, що для ефективного досягнення цілей організації чи підприємства необхідно і достатньо налагодити міжособові відносини між працюючими.

• Поведінкова школа (1950 р. по теперішній час) була заснована працями Лайкер, Мак-Грегур, Блейк. Ефективність досягнень цілей організації вимагає максимального використання людського потенціалу на основі даних технології і соціології.

• Кількісна школа (1950 р. по теперішній час) була заснована працями Н.Віннера, Акофа, Берталанфі, Дж.Форрестера. Оптимальні рішення шукаються за допомогою ЕОМ на основі використовування математичних моделей ситуацій, потоків.

Узагальнення досліджень розвитку науки і практики управління дозволив сформувати на сучасному етапі розвитку науки інтегровані підходи до управління, що включають в себе процесний, системний та ситуаційний способи (підходи) управління.

Процесний спосіб управління – сукупність взаємопов’язаних дій (функцій) управління, які використовуються в певній послідовності для забезпечення управління.

Об’єктом дослідження процесного підходу є безперервний процес виконання взаємопов'язаний функцій управління підприємством, виробничим процесом, операцією.

Системний підхід розглядає підприємство, виробничий процес, технологічний процес чи операцію як систему у єдності частин, з яких ця система (підсистема) складається, та зв’язків із зовнішнім середовищем.

Системний підхід до управління можна представити у вигляді кібернетичної моделі рис. 1.1.

Рис. 1.1. Кібернетична модель роботи підприємства і його зв’язків

Об’єктом дослідження системного підходу є елементи внутрішнього та зовнішнього середовища, їх взаємодії та зв’язків.

Ситуаційний підхід – дослідження причинно-наслідкових зв’язків в системі при аналізі роботи об’єкта.

Сукупність ситуаційного підходу можливо подати у вигляді співставлення принципового (усталеного) та ситуаційного мислення у їх порівнянні.

Принциповий підхід:

Ситуаційний підхід:

Рис. 1.2. Схема порівняння принципового та ситуаційного підходів мислення при управлінні

Об’єктом дослідження ситуаційного підходу є робота великих природо-технічних меліоративних систем та гідротехнічних споруд у водному господарстві.