75. Методика оцінки кредитоспроможності підприємства на основі аналізу: фінансових коефіцієнтів, грошових потоків, ділового ризику.

З метою більш поточного визначення кредитоспроможності позичальника, відповідно рівня фінансового ризику банку використовують методики, які ґрунтуються на аналізі фінансових коефіцієнтів. Як правило, система оціночних коефіцієнтів зводиться до таких п’яти груп:I. Коефіцієнти ліквідності. II. Коефіцієнти ефективності або оборотності. III. Коефіцієнти фінансової стійкості (фінансового ліверіджу). IV. Коефіцієнти прибутковості. V. Коефіцієнти обслуговування боргу.

Показники кредитоспроможності, що входять до кожної з цих груп, можуть відрізнятися великою різноманітністю.

Коефіцієнти ліквідності. Ліквідність підприємства характеризується показниками ліквідності балансу як співвідношення активів і платіжних зобов’язань. При розрахунку коефіцієнтів ліквідності враховують групи активів з розділу II балансу, оскільки саме оборотні активи використовуються підприємством для розрахунків за боргом при поточній діяльності. Необоротні активи залучаються для оцінки можливості розрахунків по боргах звичайно на стадії банкрутства підприємства або для оцінки банками вторинних джерел погашення кредиту, якщо заставою виступають певні види необоротних активів (будинки, споруди, обладнання тощо). З усіх коефіцієнтів ліквідності особливе значення приділяється коефіцієнту покриття. Він є основою для визнання структури балансу незадовільною (при оцінці підприємства на ступінь його неспроможності). В комерційних банках коефіцієнт покриття використовують для оцінки межі кредитування пози-чальника. Надання позики банк може припинити при значенні коефіцієнта, яке дорівнює менше за одиницю. Це означає, що поточні зобов’язання немає чим оплачувати. Аналіз грошового потоку полягає в зіставленні відтоку і притоку коштів у позичальника за період, який відповідає строку надання кредиту . Різниця між надходженням і витрачанням коштів визначає величину чистого грошового потоку. Як уже зазначалося, зміни величини запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, інших активів і пасивів, основних засобів по-різному впливають на чистий грошовий потік. Для визначення цього впливу порівнюють залишки за статтями запасів, дебіторів, кредиторів тощо на початок і кінець періоду. Зростання залишків запасів, дебіторів та інших активів протягом періоду означає відтік коштів і фіксується із знаком ”+”. Збільшення величини довго- та короткострокової заборгованості, а також інших пасивів розглядається як надходження коштів (”+”), а зниження – як їх витрачання (”–”). Крім того, у визначенні припливу і відпливу коштів, пов’язаних із зміною величини основних засобів, є певні особливості. Враховуються не тільки зростання або зниження їх залишку за період, а й результати реалізації частки основних засобів протягом періоду. Перевищення ціни реалізації над балансовою оцінкою розглядається як надходження коштів, а зворотна ситуація – як їх витрачання.

Для аналізу грошового потоку використовують дані як мінімум за три останніх роки. Якщо клієнт має стійкі перевищення надходження коштів над їх витраченням, то це свідчить про його фінансову стійкість, а отже, кредито-спроможність. Коливання величини чистого грошового потоку, а також короткочасне перевищення витрат над надходженням коштів вказує на більш низький рейтинг клієнта за рівнем кредитоспроможност. Діловий ризик – це ризик, пов’язаний з несвоєчасним завершенням кругообороту, фондів та неефективним використанням ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових), чинниками ділового ризику є різні причини, що призводять до припинення або затримки кругообороту фондів на окремих стадіях: постачання, виробництва, реалізації. Стадію постачання можна оцінити за такими показниками:1.кількістю постачальників та їх надійністю; 2.потужністю і кількістю складських приміщень; 3.відповідністю способу транспортування характеру вантажу; 4.доступністю цін на сировину та його транспортування для позичальника; 5.кількістю посередників між покупцями і виробником сировини та інших матеріальних цінностей; 6.віддаленістю постачальника; 7.економічними чинниками; 8.модою на сировину та інші цінності, що закуповуються; 9.чинниками валютного ризику; 10.небезпекою впровадження обмежень на вивіз та ввіз імпортної сировини.

Прямі поставки, кількість постачальників, тривалі зв’язки, ритмічність поставки, наявність складських приміщень, близьких до місця виробництва, оцінюються більш високо і отримують при кількісній оцінці більше балів.Стадію виробництва можна оцінити за такими показниками: 1.наявністю і кваліфікацією робочої сили; 2.віком і потужністю обладнання; 3.завантаженістю обладнання; 4.станом виробничих приміщень; 5.продуктивністю робітників; 6.продуктивністю обладнання.

Зростання частки робітників високої кваліфікації, продуктивності праці робітників та обладнання, частки обладнання із строком експлуатації до 10-12 років також оцінюється високо.

Стадію реалізації оцінюють за допомогою таких показників, як:1.кількість покупців та їх платоспроможність; 2.диверсифікованість дебіторів; 3.ступінь захисту від неплатежів покупців; 4.ступінь конкуренції в галузі; 5.порядок розрахунків; 6.вплив на ціну зовнішніх чинників; 7.демографічні чинники; 8.чинники валютного ризику; 9.можливість впровадження обмежень на вивіз з країни та ввіз в іншу країну експортної продукції.

Зростання кількості покупців, прогресивні форми розрахунків, низька частка простроченої дебіторської заборгованості, недостатня насиченість ринку продукцією дають змогу оцінити роботу підприємства як надійну. В умовах економічної нестабільності аналіз ділового ризику в момент надання кредиту або позики суттєво доповнює оцінку кредитоспроможності підприємства на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховують на основі середніх фактичних даних за звітний періоди