39. Аналіз джерел формування, структури та розміщення оборотного капіталу.

На відміну від основного капіталу, який неодноразово приймає участь в процесі в-ва, оборотний капітал функціонує тільки в одному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт. Оборотні кошти являють собою авансовану в горошовій формі вартість для планомірного формування і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в оптимально необхідних розмірах, що забезпечують виконання п-вом виробничої програми та своєчасність здійснення розрахунків. По джерелах ОК поділяються на власні і залучені. Власні ОК повинні забезпечити майнову та оперативну самостійність п-ва, необхідну для рентабельної підприємницької д-ті. Власні ОК свідчать про фін стійкість п-ва, його положення на фін ринку. Формування власних оборотних коштів здійснюється за рахунок власного капіталу п-ва – статутного, резервного та додаткового. Залучені кошти в джерелах формування ОК в сучасних умовах набувають важливого значення та покривають тимчасову додаткову потребу п-ва в коштах. До залучених джерел ОК відносяться: 1) короткострокові позики та кредити банку; 2) інвестиційних податковий кредит; 3) додатково залучені кошти. Цільовою установкою політики управління ОК є визначення структури та обсягу поточних активів, джерел їх покриття та співвідношення між ними, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої та ефективної фінансової д-ті п-ва. Сформульована цільова установка має стратегічний характер: 1) з одного боку важливим є достатній рівень ліквідності, який дозволяє вчасно гасити короткострокові зобовязання; 2) з іншого боку не менш важливим є підтримання ОК у розмірі, який максимізує величину прибутку. Політика управління ОК повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи. Це зводиться до вирішення двох важливих задач: 1) забезпечення платоспроможності; 2) забезпечення прийнятого обсягу структури та рентабельності активів. Ризик втрати ліквідності або зниженням ефективності, який обумовлений в змінах поточних активах називаєтся лівобічним. Подібний ризик, але обумовлений змінами в зобовязаннях називається правобічним.

40. Оцінка факторів впливу на величину власних оборотних коштів.

41. Оцінка загальної ліквідності та прибутку від величини оборотного капіталу.

42. Оцінка фінансових явищ, які обомовлюють ризик втрати ліквідності та зниження ефективності.

Цільовою установкою політики управління ОК є визначення структури та обсягу поточних активів, джерел їх покриття та співвідношення між ними, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої та ефективної фінансової д-ті п-ва. Сформульована цільова установка має стратегічний характер: 1) з одного боку важливим є достатній рівень ліквідності, який дозволяє вчасно гасити короткострокові зобовязання; 2) з іншого боку не менш важливим є підтримання ОК у розмірі, який максимізує величину прибутку. Політика управління ОК повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи. Це зводиться до вирішення двох важливих задач: 1) забезпечення платоспроможності; 2) забезпечення прийнятого обсягу структури та рентабельності активів. Ризик втрати ліквідності або зниженням ефективності, який обумовлений в змінах поточних активах називаєтся лівобічним. Можливо виділити наступні явища, які потенційно несуть в собі лівобічний ризик: 1) недостатність грошових коштів К поточної ліквідності =(Грошові кошти / Короткострокові пасиви); 2) недостатність власних кредитних можливостей; 3) недостатність виробничих запасів; 4) надлишковий обсяг оточних активів (відволікаються кошти з обороту).

Політика управління ОК повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи. Це зводиться до вирішення двох важливих задач: 1) забезпечення платоспроможності; 2) забезпечення прийнятого обсягу структури та рентабельності активів. Ризик втрати ліквідності або зниженням ефективності, який обумовлений змінами в зобовязаннях називається правобічним. До найбільш суттєвих явищ, які потенційно несуть в собі правобічний ризи відносять натупні: 1) виский рівень кредиторської заборгованості (збільшення короткострокових пасивів веде до зниження коеф ліквідності). Кредиторська заборгованість – відволікання коштів на зберігання сировини і надлишок матеріалів; 2) висока частка довгострокового капіталу. Основні варіанти впливу на рівні ризику: 1) мінімізація поточної кредиторської заборгованості (цей підхід скорочує можливу втрату ліквідності, однак така стратегія потребує використання коротко та довгострокових джерел фінансування (залучених), які є більш дорогими для п-ва); 2) мінімізація сукупних витрат фін-ня (кредиторська заборгованість – короткострокове викорстання, як джерело покриття поточних активів. Як джерело воно дежеве, але разом з цим для нього характерний високий ризик невиконання зобовязань). Оскільки ліквідність та ефективність поточних активів визначається в значній мірі рівнем власних оборотних коштів, що в звязку з цим в фін аналізі розрізняють 4ри види стратегії фін-ня поточних активів: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна.