- •1. Джерела й чинники виникнення зв’язків з громадськістю в умовах первісного суспільства.
- •2. Розвиток пр-комунікацій у часи Київської Русі.
- •3. Хронологія розвитку пр у хх столітті: основні історичні віхи.
- •2. Праслов’янські пр комунікації у формі воєнної демократії (племінні збори — віче старійшин — вождь) та народне віче часів Київської Русі.
- •3. Епоха формування підгрунття розвитку пр (1900-1917): характеристика періоду.
- •1. Особливості зв’язків з громадськістю Античної Греції і Давнього Риму: політична сфера.
- •2. Перші професіонали давньоруського пр: Нестор, Сильвестр, Даниїло Заточник, автор «Слова о полку Ігоревім»
- •3. Період Першої світової війни (1917-1919): тенденції розвитку пр-комунікацій.
- •1. Зв’язки з громадськістю в Античному світі: комерційна сфера.
- •2. Прес-портрети давньоруських князів та їх пост пр. Сутність поняття «пост пр».
- •3. Епоха економічного підйому «двадцятих» (1919-1929): застосування «воєнних» паблісіті в економічних інноваціях й політиці. Мирного часу.
- •1. Зв’язки з громадськістю в Античному світі: конфесійна сфера.
- •2. Жанрові різновиди давньоруського пр: літописи, публіцистика, правова література, билинний епос, ходіння, житія, поучення, політична карикатура.
- •3. Епоха Рузвельта і період Другої світової війни (1930-1945): вдосконалення й збагачення практики пр.
- •1. Різновиди зв’язків з громадськістю в античні часи (публічний діалог, театралізовані вистави, архітектурні і скульптурні інтенції, психологічні війни).
- •2. Унікальність пр-технологій Запорізького козацтва (хv-хvііі ст.).
- •3. Повоєнний період (1945-1965): чинники розвитку пр-комунікацій.
- •1. Особливості пр комунікацій Давнього і Середньовічного Сходу.
- •2. Пр на війні: особливості інформаційно-психологічних воєн Богдана Хмельницького.
- •3. Глобальне інформаційне суспільство (з 1965 р. По наш час): причини змін цілей і завдань пр, диверсифікація методів, інструментарію.
- •1. Еволюція зв’язків з громадськістю у Західній Європі в Середні віки: політична сфера.
- •2. Міжнародний пр України у часи козаччини.
- •3. Паблік рилейшнз як бізнес: історичний огляд професіоналізації галузі.
- •1. Ніколо Макіавеллі – основоположник політичного консалтингу.
- •2. Виключність пр-технологій національних державних інституцій: козацька рада (хv ст.) та січова рада (хvі-хviii ст.).
- •1. Новації конфесійних пр-технологій в часи Середньовіччя у Західній Європі.
- •2. Кобзарі та лірники як предтеча українських професійних пр-комунікаторів.
- •3. Професійні пр-організації сша як апарат самоуправління у сфері паблік рилейшнз, методи формування професійної етики.
- •1.Внесок у зародження теорії пр-комунікацій Фоми Аквінського, Роджера Бекона, Мішеля Монтеня, Еразма Ротердамського.
- •2. Козацькі літописи Граб’янки, Величка та Самовидця як засіб пр, їх відмінність у використанні пр-стратегій.
- •3. Діяльність професійних пр-організацій Західної Європи, їх роль у вдосконаленні професійної етики.
- •1. Зв’язки з громадськістю у комерційній сфері Середньовіччя.
- •2. Національний досвід пр комунікацій в Україні в умовах формування модерної нації (кінець хvііі-хіх ст.).
- •3. Глобалізація професійної системи зв’язків з громадськістю хх ст.: міжнародні асоціації.
- •3. Основні характеристики етичних кодексів професійної пр-діяльності.
- •2.Вплив міжнародних відносин, зокрема російсько-турецьких (1806-1812, 1826-1829) та російсько-французької (1812) війн на розвиток пр-комунікацій.
- •3. Паблік рилейшнз в економічному житті сша хх ст.
- •1. Технології і методи формування політичного пр в період хvii-хviii ст. У Західній Європі.
- •2. Поширення ідей Просвітництва в Україні як каталізатор розвитку пр-комунікацій.
- •3. Роль і функціональне використання пр-комунікацій в діяльності владних структур хх ст.: досвід сша.
- •1. Розвиток пр-комунікацій у діловій сфері в Нові часи (Західна
- •2.Національне відродження як процес формування соціальних комунікацій в Україні (характеристика 3-х етапів).
- •3. Функціонування pr-комунікацій у бізнес сферах країн Західної Європи хх ст.// Розвиток пр у бізнесі європейських держав у хх ст.
- •1. Чинники домінування в пр-комунікаціях Нових часів релігії та її інститутів.
- •2. Досвід пр комунікації України в економічній сфері хіх ст.: бізнес-комунікації українських промисловців (Терещенки, Симиренки, Яхненки).
- •3. Історичний досвід pr-комунікацій хх ст. У формуванні та функціонуванні владних структур європейських держав.
- •2. Використання комунікативних технологій в релігійному житті України хіх ст.. (греко-католики, митрополит Шептицький).
- •3. Історична роль видатних політиків хх ст. У формуванні і розвитку пр-комунікацій.
- •1. Значення науки і філософії Просвітництва у формуванні пр-комунікацій хvii-хviii ст..
- •2. Міжкультурні комунікації України хіх ст., їх взірці та роль в розвитку практики зв’язків з громадськістю. Обмін культур як пр-технологія.
- •3. Своєрідність пр-технологій хх ст. У політичній сфері на прикладах інформаційної політики Німеччини, Великобританії, Франції, сша.
- •1. Внесок у зародження теорії пр комунікацій видатних просвітників: д.Дідро, м.-ф. А.Вольтер, ж.-ж.Руссо, ш. Монтескьє, д. Мільтон, д.Дефо, д.Свіфт. Г.Філдінг, т.Гоббс, д.Локк.
- •2. Розвиток гуманітарних знань в Україні як аспект становлення вітчизняних пр комунікацій кінця хviii - хіх ст.
- •3. Політичний консалтинг як перспективний напрямок розвитку зв’язків з громадськістю хх ст.
- •1. Зародження основ паблік рилейшнз в Америці: джерела офіційної історії пр.
- •2. Українські публічні діячі хіх століття: сучасна інтерпретація.
- •3. Діяльність найвідоміших професіоналів у сфері пр хх ст.
- •1. Інноваційні пр-технології сша хіх ст.
- •2. «Іміджеві війни» України хіх ст. Як національний феномен.
- •3. Роль в історичному процесі пр хх ст. Айві Лі.
- •1. Тенденції розвитку пр у Західній Європі у хіх ст.
- •2. Національний досвід політичних і соціальних комунікацій в Україні хіх ст., специфіка формування їх національних домінант.
- •3. Роль в історичному процесі пр хх ст. Едварда л. Бернейса.
- •1. Політичні пр-комунікації хіх ст.: досвід країн Європи.
- •2. Розвиток гуманітарних знань в Україні як чинник становлення вітчизняних суспільних комунікацій кінця хуш - хіх ст.
- •3. «Східні pr» в хх ст.: самобутні риси і західний досвід.
- •1. Ораторське мистецтво як пр технологія в публічних дебатах політичних діячів хіх ст..
- •2. Джерела розвитку пр комунікацій у Росії в імперський період (1721-1917).
- •3. Пр тоталітарних режимів хх ст.: технології, стратегії, мотивації, персони.
- •1. Зв’язки з громадськістю в комерційній сфері та в бізнесі хіх ст.. Внутрішньо корпоративний пр як інновація.
- •2. Використання пр-технологій в економічній сфері Росії протягом хvіі-хіх ст.
- •1. Зв’язки з громадськістю як активний провідник міжнародного співробітництва.
- •2. Радянський пр: його своєрідність, специфіка та історичні помилки.
- •3. Особливості формування пр-комунікацій у країнах Східної Європи: Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Болгарія.
- •1. Роль міжнародних виставок в розвитку пр-комунікацій хіх ст.
- •2. Особливості радянської пропаганди як різновиду пр-комунікацій (1917-1991).
- •3. Особливості розвитку пр-бізнесу в Китаї.
- •1. Некомерційні пр хіх ст., їх методи та технології.
- •2. Пр в бізнесі і політиці Росії 1991-2012 рр.
- •3. Особливості розвитку pr-комунікацій в транснаціональному контексті на рубежі тисячоліть.
- •1. Інформаційна політика преси Англії, Франції у хіх ст., її роль у формуванні пр-комунікацій.
- •2. Інституалізація пр-комунікацій у Росії та в Україні: специфіка і типологія.
- •3. Основні положення Золотої доповіді мапр «Рекомендації і стандарти освіти в галузі паблік рілейшнз» (1990).
3. Історичний досвід pr-комунікацій хх ст. У формуванні та функціонуванні владних структур європейських держав.
Властные структуры быст¬рее, чем частный сектор, осознали необходимость взаимодействия с об¬щественностью и стали активно вводить штатные единицы и создавать целые службы по связям с прессой и общественностью.
В те же годы к осознанию подобной роли PR пришли и британские специалисты. В 1933 г. в Министерстве почтовой связи был создан первый отдел паблик рилейшнз, который возглавил известный специа¬лист С. Таллентс (S. Tallents). Расширением культурных и просвети¬тельских связей с другими странами занимался Британский совет, осно¬ванный в 1934 г. Накануне Второй мировой войны в ряде министерств (в частности — труда и здравоохранения), появились PR-отдел
да, сам термин «public relations* в Британии на тот момент не получил широкого распространения, и эта деятельность обычно именовалась про¬пагандой. Виднейшим представителем и фактическим основателем бри¬танских PR считается Д. Грирсон (/. Griersori), заложивший основы пуб¬личной коммуникации в Британии и развивавший ее в 1920-1960-е гг. Именно он начал активно продвигать идею использования документаль¬ного кино как средства формирования общественного мнения. Впослед¬ствии Грирсон являлся директором ЮНЕСКО по массовым коммуника¬циям и публичной информации.
Настоящий взлет PR в государственной сфере начался после Второй мировой войны, когда из армии были демобилизованы многочислен¬ные специалисты в области пропаганды (роль публичной коммуникации в военной сфере более подробно рассмотрим далее, в специальном разде¬ле). Властные структуры увидели возможность решить проблему трудо¬устройства участников войны и одновременно повысить эффективность своей работы с общественностью. В результате службы и подразделения по PR стали появляться во всех органах власти: от центральных до муни¬ципального управления. В 1947 г. в Англии был сформирован комитет Кромби, в задачу которого входило обеспечение контакта между властя¬ми и средствами массовой информации. Согласно его докладу, представи¬тели по связям с прессой должны были использовать возможности пабли¬сити для достижения министерствами поставленных целей, участвовать в решении вопросов, касающихся взаимоотношений властей и обществен¬ности, и предоставлять министерствам необходимые консультации по вопросам реакции общественности на проводимую политику. Во Фран¬ции в 1969 г. было создано Министерство по связям с общественностью на уровне госсекретариата при премьер-министре. В начале 1980-х гг. власти европейских стран пришли к осознанию, что PR — это стратегическая функция, и начали рассматривать их в качестве средства реализации гло-~ бальных политических замыслов, т. е. вплотную приблизились к амери¬канской практике государственных PR.
Властные структуры стремились прежде всего создавать позитив¬ный образ лиц и партий, находящихся у власти, а оппозицию - или представлять негативно, или вообще умалчивать о ней. При этом весь¬ма широко использовался так называемый административ ный ресурс: правящая партия или какой-либо представитель руководства страны имели явно больше информационных поводов, нежели их политичес¬кие противники, находившиеся в оппозиции. Крайне широко подоб¬ными методами пользовалось правительство М. Тэтчер (М. Thatcher) в Великобритании, чья политика позволила консерваторам сохранять власть в течение 18 лет, пользуясь при этом значительной поддержкой населения.
К 1980-м гг. функционирование служб связей с об¬щественностью и средствами массовой информации в органах власти воспринималось как осознанная необходимость. Для многих властных структур (особенно общегосударственных) было характерно наличие многофункциональных PR-подразделений с четко регламентирован¬ной деятельностью и компетенцией. В качестве примера рассмотрим, как строилась работа по СО в одном из самых консервативных мини¬стерств Великобритании — Форин офисе (Foreign Office).
Еще в 1920-е гг. в британских посольствах стали появляться пресс-атташе. Позднее во всех посольствах появились отделы по информации и культурным связям. В головной структуре МИД Великобритании был создан отдел новостей, в функции которого входили связи с прессой и организация пресс-конференций руководства, пропаганда внешнеполи¬тического курса страны среди населения, консультации журналистам по международным вопросам и др. Деятельности информационной служ¬бы МИД придавалось такое значение, что М. Тэтчер увеличила ассигно¬вания на нее со 100 тыс. до 222 тыс, фунтов стерлингов в год. Сами же британские дипломаты достаточно скептически относились к информа¬ционной деятельности своего министерства.
Говоря о СО в сфере государственного управления, нельзя не зат¬ронуть вопрос о правовом регулировании этой деятельности. Тут мы сталкиваемся с интересным феноменом: законов, непосредственно ре¬гулирующих деятельность в области СО, практически нет! Только некоторорые в американском законодавстве.
В какой-то мере к регулированию в сфере PR можно отнести (и тео¬ретики СО обычно относят) законы и иные правовые акты об авторс¬ком праве, о товарных знаках и иных объектах интеллектуальной соб-ственности. Первый такой акт (специальный статут королевы Анны) был утвержден в Англии еще в 1709 г., в XX в. большинство стран мира имело соответствующее законодательство. В 1952 г. была принята Все-мирная конвенция об авторском праве, с 1994 г. действуют междуна¬родный договор о законодательстве в области товарных знаков и ряд других международных конвенций и иных соглашений по интеллек¬туальной собственности. Но, как уже было сказано, эти нормы лишь опосредованно относятся к сфере связей СО. Что же касается непос¬редственно деятельности PR-специалистов, то она пока регулируется преимущественно кодексами, принимаемыми профессиональными ас¬социациями в сфере СО отдельных стран и на международном уровне, о чем речь пойдет далее.
БІЛЕТ №18
ПР-технології міжнародної комунікації ХVII-ХVIII ст.
Под влиянием умелой пропаганды люди меняли свою веру («Реформация»), а в своей жизни всё больше и больше руководствовались практицизмом, положенным в основу знаменитой книги Н. Макиавелли «Государь». Недаром тогда же вошёл в обиход и сам термин – «пропаганда», принятый Ватиканом в 1622 году, когда в борьбе против Реформации при нём была создана специальная организация «Конгрегация пропаганды веры», направленная против реформаторов. В годы Великой Французской революции, которая всколыхнула всю Европу, успех совершаемых в её ходе переворотов был сплошь и рядом обусловлен тем, что совершавшие их устанавливали тесные связи с народом, и апеллируя к нему, получали его поддержку.
Тем не менее, наиболее действенный и яркий характер ПР-мероприятия в это время носили в США, являвшихся в ту пору колонией Великобритании и боровшихся за отделение от метрополии. Неудивительно поэтому, что уже первые ПР-акции в Америке носили антиправительственный и антибританский характер.
Следует подчеркнуть, что в 70-80-е годы XVIII века ПР в США развивались преимущественно в политической сфере. ПР-кампании, проводившиеся сторонниками американской независимости А. Гамильтоном, Т. Джефферсоном, Д. Адамсом, Б. Франклином, П. Пейджем, являлись сугубо пропагандистскими. В этот период формируются технологи интенсивного продвижения, как индивидуального имиджа лидера, так и политических и общественных идей. Перед отцами-основателями США в годы подготовки и хода революции стояла сложная задача: позиционировать
не слишком популярную идею независимости колоний в условиях продолжавшейся 8 лет Войны за независимость, когда у большей части населения, особенно в начальный период борьбы, не было четкой позиции в отношении независимости. Чтобы подтолкнуть общественность к открытому выражению недовольства Англией, использовались следующие ПР-методы:
- создание специальных общественных организаций для проведения агитации и организации событий («Сыны свободы» в Бостоне – 1766 год, «Корреспондентские комитеты» в Бостоне - 1772 год);
- использование легкоопознающихся и эмоциональных символов (например, «Дерево свободы»);
- формирование имиджа «героев нации» Д. Вашингтону, Э. Аллену и создание легенд;
- использование лозунгов как запоминающихся слоганов (например, «Дайте мне свободу или смерть», «Налогообложение без представительства - это тирания);
- организация специальных мероприятий для привлечения внимания и формирования общественного мнения в поддержку идеи независимости («Бостонское чаепитие» в 1773 году);
- доведение до сведения общественности спеціально интерпретированной информации как формы агитации (например, С. Адамс представил перестрелку между группой британских солдат и бандой
портовых хулиганов как знаменитую «бостонскую резню», которая стала эмоциональным символом грубости Англии и угнетения ее колоний);
- использование газет для агитации (37 газет):
а) радикальный характер материалов;
б) манипулирование «эмоциональными» темами для большего воздействия на читателей (например, ужасающие условия жизни негритянских и индейских поселений);
в) издание памфлетов (1500), использовавших сатиру, иронию, аллегорию, даже ругательства для эмоционального восприятия уже опубликованных рациональных аргументов;
г) листовки и воззвания (прообраз ньюс-релизов).
