2. Виключність пр-технологій національних державних інституцій: козацька рада (хv ст.) та січова рада (хvі-хviii ст.).

Виключність ПР-технологій національних державних інституцій: козацька рада (ХV ст.) та січова рада (ХVІ-ХVIII ст.). Щоб мати авторитет серед січового товариства та претендувати на старшинські посади, рядове козацтво повинно було достеменно засвоїти козацькі звичаї та порядки. До останніх входили не лише військовий вишкіл, а й перевірка на сміливість, розважливість, дотепність, вміння готувати їжу й пекти хліб, знання про рослинний світ (лікарські, шкідливі властивості тощо) та тварин (повадки, імітація вчинків). Перевірялася здатність долати високі кручі та водні перешкоди, орієнтуватися на місцевості вдень і вночі, своєчасно реагувати на несподівану небезпеку, чітко виконувати волю товариства та коритися старшині тощо. І лише після цього козака допускали до «охрещення» в бою та брали у далекий морський похід. Паралельно новобранці засвоювали козацьку духовну спадщину, героїчний епос та різноманітні жарти, пісеннотанцювальну та музичну культуру

З огляду на уніфікованість та всеосяжність козацьких звичаїв запорозьку спільноту ототожнюють із ранніми військовими демократіями, для яких була властива домінуюча роль озброєного люду й усна форма кодифікації правових норм. Крім того, владно-правова культура козаків характеризувалася рівністю всіх соціальних груп при відшкодуванні збитків і визначенні міри покарань, а також значною суворістю й невідворотністю останніх аж до смертної кари. Загалом же козацьке право зосеред-

жувалося на регулюванні основ козацького самоврядування та устрою, військово-

лицарських звичаїв, судоустрою та практики судочинства, а за галузевою ознакою – цивільних і кримінальних правовідносин

Протягом історичного періоду існування Запорозької Січі внормувалися чіткі традиції та механізми реалізації колективної волі козацької спільноти. Найповажніша роль у зазначеному контексті відводилася загальнокозацьким січовим радам, які були не лише найвищим законодавчим та адміністративним органом, а й головною інстанцією, яка розглядала найважливіші цивільні (розподіл землі, угідь, майна тощо) та кримінальні (важкі злочини та засудження важливих злочинців) справи. Періодичність зібрання січових рад чітко корелювалася з козацькою християнською обрядовістю, а тому найважливіші ради козаки приурочували до головних православних свят. У зв’язку з цим найголовнішими вважалися новорічно-різдвяна, великодня та покровська ради, коли зранку козаки, відслуживши церковні молебні та пообідавши, приступали до вирішення насущних проблем січового життя. Практичними організаторами ради на січовому майдані були осавули, які через барабанний бій і пряме нагадування товариству (інколи за допомогою київ) забезпечували явку козаків. Загалом січовики ставали великим колом (усі були з непокритими головами),кожен курінь окремо на чолі зі своєю старшиною. Після загального молебну та благословення священика слово брав кошовий отаман, старшина й усі бажаючі. У разі розгляду складних справ січова старшина могла збиратися на окрему малу раду, яка засідала тут же, посеред загальнокозацького кола. Узгоджене рішення козацьких керманичів згодом виносилося на розгляд загальної ради, про що оголошував осавул.

Уся процедура січового парламентаризму була обставлена пишною козацькою обрядовістю, починаючи від шикування на майдані, вітання, розгляду справи і до завершення ради та прийняття рішення. Останнє, до речі, відбувалося, за козацьким звичаєм, методом акламації (від латин. «acclamatіо» – вигук), тобто не через підрахунок голосів, а за вигуками та репліками учасників зборів, які у такий спосіб схвалювали чи відхиляли оголошене рішення. При цьому не згідні з думкою переважної більшості змушені були скоритися рішенню останньої, оскільки інакше меншості загрожувало покарання аж до страти. Найважливіші моменти ради при цьому супроводжувалися пострілами з гармат чи мушкетів, звуками сурм і литавр, барабанним боєм, що покликано було, як зазначали дослідники, «мобілізувати чуття корпоративної рицарської ідентичності січового товариства»

З правничого погляду січова рада мала найвищі прокурорсько-судові повноваження і могла проводити розслідування щодо найвищих посадовців Січі. Радою козаки могли усувати кошових отаманів, писарів та іншу старшину, а також своїх послів, які підозрювались у неналежному ставленні до своїх обов’язків, у неретельному виконанні січових рішень, у несвідомих помилках чи спланованій зраді інтересів Коша. Суворість судових рішень козацької ради могла сягати не лише позбавлення

посад і доброго імені, але часом і життя

3. Хронологія світової практики саморегулювання ПР-діяльності професійними організаціями.//Професійні об’єднання ПР-спеціалістів ХХ ст., джерела виникнення, фахова практика, роль у формуванні професійних стандартів.

1936, США – Національна асамблея радників з ПР 1948 – реорганізована у PRSA 1948, Англія – IPR 1969 – PRCA 1955, Франція – Французька асоціація ПР 1957 – Національний союз прес-секретарів і Національний союз радників з ПР 1973 – Французька федерація зі зв’язків з громадськість і Національний союз працівників сфери інформації і комунікації 1969, Німеччина – Німецьке товариство зв’язків з громадськістю. 1949-1955 – процес формування Міжнародної асоціації ПР; 1955 – утворення Міжнародної асоціації ПР 1959 – Європейська конфедерація по зв’язках з громадськістю (IPRA). 1954 - «Професійеий кодекс ПР», IPRA 1961 – «Кодекс професійної поведінки і етики ПР», Венеціанська асамблея 1965 – «Афінський кодекс», CERP 1978 – «Лісабонський кодекс» CERP

БІЛЕТ №10