22. Визвольний рух та його радикалізація хіх -хх

Через кілька років після чергового царського погрому українські громади таємно відновили діяльність. Вона пожвавилася на поч. 80-х років XIX ст. у зв'язку з виходом у світ журналу «Киевская старина», який об'єднав навколо себе членів «Старої громади». 1897 р. громади почали об'єднуватися в єдину всеукраїнську організацію.

З посиленням радикальних ідей серед української інтелігенції на першому місці постало національне питання. Багато революціонерів в Україні, зокрема А.Желябов, Д.Лизогуб, В.Осинський, М.Кибальчич, вважали, що в майбутньому у всесвітньому соціалістичному суспільстві мають зникнути національні відмінності.

Через розходження у поглядах між соціалістами і українофілами відбувся розкол.

У кін. 80-х — на поч. 90-х pp. XIX ст. у Києві, Кате-ринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Херсоні та в інших містах виникли марксистські гуртки. У 1891 р. в Києві почала діяти Російська соиіал-демократична група, яка проіснувала кілька років. Українські марксисти слідом за російськими перебільшували значення соціальних проблем. Водночас вони не допускали й думки про національну незалежність України.

Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було «Братство тарасівців», яке нелегально виникло в Полтаві 1891 р. Його заснував невелики» гурт українських студентів, які на могилі Т.Шевченка поклялися поширювати серед українського народу безсмертні ідеї Кобзаря. Засновниками цієї організації були І.Липа, М.Махновський та В.Шемет. До неї входили письменники М.Коцюбинський, Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Кононенко, В.Боровик, а також науковці Є.Тимченко, О.Черняхівський, В.Боржковський. Очолював братство І.Липа.

Свої погляди Тарасівні виклали в політичній декларації «Вірую молодих українців», опублікованій у львівському часописі «Правда» 1893 р. Провідні положення цього документа: визнання Російської імперії окупантом України, який знищив усі політичні і культурні надбання українського народу й далі поневолює його, вимога повної державно-політичної незалежності України, важливість політичного моменту в роботі серед народу, усвідомлення того, що справедливе розв'язання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності України. Політичне кредо тарасівців гостро протистояло соціалістичним настроям і гаслам, що панували тоді серед української молодої інтелігенції.

№2 3 Виникнення та діяльність політичних партій в Україні на поч. XX ст.

Революційна укр. партія (РУП) створена у 1900р в Харкові. Метою була боротьба за нац. права та соціальну революцію, захист інтересів селянства. Засновники: Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський, П. Андрієвський, Ю. Коллард, О. Коваленко, Д. Познанський. Перший програмний документ «Самостійна Україна» М.Міхновського (нетолерантність, радикалізм, ставка на силові методи, категоричність). Керівники не мали єдиної думки щодо стратегії і тактики і тому розкололася в 1902. Укр. народна партія (УНП) створена у 1902 групою Міхновського. Виступала з гаслом«Україна для українців» за самостійну демокр. укр. республіку, шанування укр. мови та традицій. У 1904 від УНП відділилася група Меленевського і створила групу «Спілка». Були за мирну боротьбу з царизмом. Частина РУП, що залишилася, перейменувалася в «укр. соціал-демократична робітнича партія» (УСДРП), лідерами якої стали В.Винниченко та С.Петлюра. Виступали за демократизацію суспільного ладу, автономію Укр., конфіскацію великої земельної власності. В 1904 створена Укр. радикальна партія (УРП), лідерами якої були С.Єфремов та Б.Грінченко. В цьому ж році створена Укр. демократична партія (УДП), лідером був Є.Чикаленко. У 1905 УРП та УДП об’єдналися в Укр. радикально-демократичну партію (УРДП), що виступала за монархію та автономію Укр. В 1908 УДРП розпалася, а її члени створили Товариство Укр. Поступовців.

Крім суто національних партій на політичне життя Укр. впливали й загальноросійські партії. В 1898р. утворилася Рос. соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка у 1903р. розкололася на більшовиків і меншовиків. Це сталося в наслідок розбіжностей думок щодо структури та характеру партії та її ролі в суспільстві. Лідер більшовиків – В.І.Ульянов (Ленін). Ідеологія РСДРП: капіталізм – антагоністичне суспільство, яке потрібно замінити соціалізмом за допомогою революції. Партія соціалістів-революціонерів (ПСР, або есери) виникла у 1903. Лідери: В.Чернов та Д.Дорошенко (в Укр.). Основну революційну силу вони бачили в селянстві, використовували терор проти представників влади. Конституційно-демократична партія або Партія народної волі (кадети) була утворена у 1905р. Лідер – П.Мілюков. Виступали за конституційно-парламентську монархію, свободу культурного розвитку для всіх націй. Її підтримувала в основному інтелігенція (в Укр.). «Союз 17 октября» (октябристи) – партія великої і середньої буржуазії – виступала за збереження існуючого ладу, єдиної і неподільної Росії (Лідер – О.Гучков). У 1905р. виник «Союз Русского Народа» - реакційна організація, що виступала проти революційного і національного рухів. Її члени брали участь у єврейських поромах і вбивствах революціонерів і ліберальних діячів.