10. Берестейська церковна унія та її наслідки

Релігійне життя в Україні в період після Люблінської унії характеризується значною складністю. Посилення суспільної ваги шляхти співпадає з занепадом православної церкви. Так, у 1583 р. польський король Стефан Баторій розпорядився відібрати землю в усіх полоцьких православних церков і монастирів і передати її єзуїтам, які розгорнули активну діяльність в українських землях після Люблінської унії. Вже 1590 р. у Бельську відбулася нарада чотирьох єпископів: львівського – Г.Балабана, холмського – Діонісія, пінського – Леонтія та луцького -К.Терлецького, на якій було порушено питання про прийняття унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву про готовність укласти унію. Сигізмунд III 18 травня 1592 р. таємно відповів згодою

Причини - прагнення Ватикана підпорядкувати католицтву східну православну церкву, створивши перехідний період для повного переходу православних українців до католицизму; бажання ряду православних священиків зрівнятися в правах, прагнення захистити себе від впливу Московського патріарха, що підтримував укр. братерства, що намагалися обирати священиків, втручатися в церковні справи і т.д.;

Безпосередніми приводами до унії були:

- невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;

- бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;

- намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля.

У 1596 р. у м.Брест було скликано Собор і проголошено утворення уніатської церкви – злука католицької церкви та православних єпископій України та Білорусі на умовах визнання католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина, додержання візантійського обряду та юліанського календаря.

У свою чергу, собор православних прийняв дві постанови до всього українського народу, закликаючи й наступні покоління боротися проти унії. Обидва собори прокляли прибічників протилежної точки зору щодо унії, що стало початком шкідливої для України міжконфесійної боротьби.

Таким чином розпочалася багаторічна уперта боротьба, яка винищувала культуру, все надбане українським народом. Увесь час висів тягар винищування у всіх сферах діяльності українського суспільства. Йшло соціально-релігійне гноблення православ’я, що викликало протест з боку українців.

Те, що почалося як спроба поєднати християнські церкви, закінчилося їхнім подальшим роздрібненням, бо тепер замість двох існувало три церкви: католицька, православна та уніатська, або греко-католицька, як її згодом стали називати.

11. Утворення Запорозької Січі. Державний устрій та соціально-економічний розвиток

Перші козаки на Запорожжі з'явилися, ймовірно, на початку XVI ст. Численні козацькі загони, які займалися господарським освоєнням цих земель і вели постійну боротьбу з татарами, змушені були будувати на уходах укріплення з повалених дерев (так звані «городці» та засіки, або ж «січі») для власної безпеки.

З часом, очевидно, в 30-х роках окремi сiчi об’єдналися в одну Запорiзьку Сiч або Кiш. Перша писемна згадка про Сiч згадується у «Всесвiтній хронiцi» (Кракiв, 1551) польського iсторика Мартина Бєльського. Спочатку, у серединi ХУI ст., козацький Кiш був розташований на о. ТОМАКІВЦІ, на південь вiд Хортицi (поблизу сучасного м. Марганця Днiпропетровської обл., затоплений тепер водами Каховського водосховища). Пiсля того як у 1593 р. на Сiч напали татари i зруйнували всi укрiплення, запорожцi в тому ж 1593 р. перенесли Сiч на о. Базавлук (Чортомлик), розташований в 20-30 км на пiвденний захiд вiд Томакiвки.

Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького(Байда, 1516—1563)

Під його керівництвом протягом 1552—1556 pp. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва.

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова рада. її рішення були обов'язковими до виконання. Як правило, рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочини та ін. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі — військової старшини, а також органів місцевої влади — паланкової або полкової старшини.

Крім власних органів державного управління, в Січі функціонувало також власне козацьке право, яке було не писаним законом, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Запорожжя мало і свою територію, яка називалася «землями Війська Запорозького». Розташовуючись на території сучасної Дніпропетровської, Запорізької, частково Херсонської, Кіровоградської, Донецької, Луганської та Харківської областей, Запорозька Січ у XVIII ст. за розмірами площі наближалася до острівної Англії. Територія Запорожжя постійно змінювалася, кордони переносилися.

Основні риси суспільного устрою «ЗС»:

а) відсутність кріпосництва, феодальної власності;

б) формальна рівність між усіма козаками (управо користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, де вирішувалися суспільні справи, обирати старшину і т.д.);

в) «ЗС» була одночасно військовою організацією, кожний козак зобов'язаний був за свій рахунок нести військову службу;

г) як політична організація ЗС була козацькою республікою на чолі з військовою радою, якої керував кошевой отаман. У адміністративно-територіальному відношенні ЗС ділилася на Маланки (округи) на чолі з полковниками. У військовому відношенні військо складалося з куренів на чолі з курінними отаманами. Всі керівні посади в республіці були виборними на загальному козацькому сході.

Глибока релігійність, ревний захист православної віри — характерні ознаки духовного життя Запорожжя.  В межах вольностей Війська Запорозького Низового існувало понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни.

Козацька форма державності мала свої особливості. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. Людей об'єднала не сила державної влади, а духовна спорідненість. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності: інтенсивний розвиток військової сфери — могутнє військо та озброєння і примітивний економічний сектор (відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвинутої інфраструктури).

Запорозька Січ, була своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих функцій) перехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости в нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.