8. Концепція підтримуваного (стійкого, збалансованого) розвитку.

Осмисленню глобальних екологічних загроз значною мірою сприяла діяльність Римського клубу – неурядової організації, що об’єднала близько ста вчених, представників політичних і ділових кіл з різних країн світу. Дослідження, ініційовані Римським клубом, підготували грунт для організації обговорення проблем глобального розвитку.

Підходи до формування такого розвитку були закладені у 1972 р. на Стокгольмській конференції з питань навколишнього середовища. Потім у 1983 р. ООН створила Всесвітню комісію з навколишнього середовища і розвитку. За визначенням Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку, підтримуваний (збалансований, стійкий) розвиток – це такий розвиток, який забезпечує потреби нинішнього покоління без втрат для майбутнього покоління забезпечити свої власні потреби.

У червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася Всесвітня конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, у роботі якої взяли участь представники 179 країн.

Основні результати роботи конференції включать:

– «Декларацію з навколишнього середовища і розвитку», 27 принципів якої визначають права і обов’язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей;

– «Порядок денний на ХХІ століття» – програму того, як необхідно зробити розвиток підтримуваним (збалансованим, стійким) з соціальної, економічної і екологічної точок зору;

– Заяву про принципи, що стосуються управління, захисту і підтримуваного розвитку всіх видів лісів, життєво необхідних для забезпечення економічного розвитку і збереження всіх форм життя;

– Рамочну конвенцію ООН з питання стабілізації концентрації газів, що викликають парниковий ефект;

– Конвенцію про біорізноманіття, що потребує від усіх країн прийняття заходів щодо збереження різноманітних живих організмів.

Соціальний і економічний прогрес в індустріальному суспільстві йде по лінії нарощування обсягів виробництва матеріальних благ і одержання економічного зиску за будь-яку ціну. В таких умовах охорона природи виявляється справою, підпорядкованою економічному розвиткові, що зумовлює принципову неможливість належним чином захистити довкілля.

За структурою пріоритетів постіндустріальне (пост економічне, інформаційне) суспільство практично нічим не відрізняється від індустріального (економічного), але економічне зростання тут досягається на основі нових технологій, відбувається перехід від товаропродукуючої до обслуговуючої економіки. Знання й інформація стають провідною продуктивною силою.

9. Екологічні фактори та їх дія на організм. Екологічні ніші.

Дія екологічних факторів на організм відбувається за двома схемами. Першу з них характеризує принцип ―все або ніщо‖, який добре ілюструє явище хижацтва – хижак або піймає жертву або ж ні.

Юстус Лібіх у 1840 р. висловив ідею: витривалість організму визначається найслабшою ланкою у ланцюзі його екологічних потреб. Висунутий Лібіхом принцип: речовиною, що є у мінімумі, визначається врожай, його величина та стабільність у часі став відомий як закон „мінімуму”.

Закон толерантності Шелфорда. Відсутність або неможливість розвитку організму визначається не лише нестачею, але й надлишком будь-якого з екологічних факторів (тепло, світло, вода тощо) – лімітуючим фактором процвітання організму може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу, Діапазон значення будь-якого фактора, в межах якого організми певного виду здатні існувати, називають діапазоном толерантності.

Діапазон фактора, який обумовлює верхню частину кривої, називають зоною оптимуму даного фактора для даного виду. Нижні частини ―дзвону‖ – це зони зниження життєдіяльності, або зони песимуму. Області значень фактора, де інтенсивність розвитку виду дорівнює нулю – це зони смерті. Порогове значення певного фактора, вище або нижче якого організм не може існувати, називають критич