2. Розвитку природних систем за рахунок навколишнього середовища.

– абсолютно безвідходне виробництво неможливе, воно рівносильне створенню „вічного двигуна”;

– біосфера Землі розвивається не лише за рахунок ресурсів планети, але і за рахунок і під впливом космічних систем (переш за все Сонця).

3. Екологічної кореляції. В екосистемі, як і у будь-якому цілісному природному утворенні, всі її складові функціонально відповідають одна одній – випадання однієї частини системи (знищення виду) неминуче призводить до виключення всіх тісно пов’язаних з цією частиною складових і до функціональної зміни системи в цілому.

4. Внутрішньої динамічної рівноваги. Порушення хоча б одного із параметрів екосистеми неминуче призводить до змін інших її параметрів. Зміна стану одних складових екосистеми призводить до зміни стану інших її складових та стану екосистеми в цілому.

5. Мінімуму (закон Лібіха). Речовиною, що є в мінімумі регулюється врожай і визначається його обсяг та стабільність в часі. Стійкість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб.

6. Толерантності (закон Шелфорда). Відсутність або неможливість розвитку організму визначається не лише нестачею, але й надлишком будь-якого з факторів (тепло, світло, вода тощо) – лімітуючим фактором процвітання організму може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу, діапазон між якими визначає ступінь витривалості (толерантності) організму до цього фактора.

7. Рівнозначності екологічних факторів (умов життя). Всі умови середовища, необхідні для життя мають однаково важливе значення для життєдіяльності організму.

8. Сукупної дії природних факторів. Обсяг урожаю залежить не від окремого, навіть лімітуючого фактора, а від усієї сукупності екологічних факторів одночасно.

9. Піраміди енергій. З одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить на інші рівні не більше 10% енергії.

10. Зменшення природно-ресурсного потенціалу. В межах однієї суспільно-економічної формації чи способу виробництва й одного типу технології природні ресурси стають щораз менш доступними і потребують збільшення затрат праці й енергії на їх добування та транспортування.

4. Структура сучасної екології.

Традиційними галузями екології, що відносяться до загальної екології є аутекологія, яка займається вивченням процесів взаємодії окремого організму (виду) з навколишнім середовищем; популяційна екологія (демекологія), що досліджує динаміку видових популяцій та взаємодії останніх з факторами навколишнього середовища; екологія угруповань (синекологія, або біоценологія) – вивчає структуру й динаміку природних угруповань (біоценозів), їх взаємодії з навколишнім середовищем. Екосистемна екологія – вивчає потоки енергії й речовин, пов’язані з функціонуванням живих організмів в екосистемах.

За характером організмів, які вивчає екологія, вирізняють екологію тварин, рослин, грибів, мікроорганізмів, вірусів.

За типами екосистем, які є в полі зору цієї науки, виокремлюють екологію лісову, боліт, степів, луків, пустель, бентосу тощо. Континентальна екологія і екологія моря досліджують, відповідно, континентальні і морські екосистеми. Окремо розглядають екосистеми вод суші, що є об’єктом досліджень гідроекології.

Класифікують розділи екології і за розмірами досліджуваних цією наукою систем: мікроекологія – вивчає екологічні процеси в дуже малих системах; макроекологія – досліджує екологічні явища у системах великої просторової розмірності. Найбільшу