35. Біосоціальна природа людини.

Походження людини. Місцем виникнення роду людини (Ноmо) була Африка. Ймовірні безпосередні попередники роду людини – австралопітеки населяли 1,5-5,5 млн років тому Африку. Близько 1 млн років тому існувала група видів або один вид архантропів (людина прямоходяча), що заселяла Африку, Південну і Східну Азію, а також Європу. Близько 250 тис. років тому виникла нова гілка людини неандертальці, що заселили весь Старий Світ. Приблизно 40-30 тис. років тому виникли неотропи – людина розумна (Homo sapiens), ранніх представників яких називали кроманьйонцями. Близько 10 тис. років тому сформувалося людство сучасного типу з притаманними для нього расами.

Сучасна людина не лише залежна від середовища, але і впливає на нього. Здатність людини мислити дала їй можливість значною мірою подолати дію звичайних абіотичних і біотичних факторів. Проте подолавши дію багатьох лімітуючих факторів людина не позбулася повної залежності від їхнього впливу. Людина – невід’ємна складова природи.

Популяційна характеристика людини. Всі люди на Землі утворюють популяційну систему – людство. Ріст цієї популяції обмежений доступними природними ресурсами та умовами життя, соціально-економічними і генетичними механізмами.

Виділяють кілька підвидів людини – раси: европеоїдну, австрало-негроїдну, монголоїдну і американоїдну (американські індіанці).

Людство, як і будь-яку іншу популяцію живих

36. Адаптація людини до середовища існування.

Завдяки біосоціальній природі людини адаптація її до умов існування має біологічну, психологічну і соціальну природу. Кожна людина є індивідуальністю, тому екологічні і соціальні адаптації доповнюються психологічними.

Соціально-гігієнічні заходи, спрямовані на оптимізацію умов життя і виробничої діяльності включають облаштування житла та інших приміщень, конструкцію одежі, організацію харчування і водопостачання, раціональний режим праці і відпочинку, свідомо спрямоване тренування організму та ін.

Тривале існування груп людей на територіях, що істотно відрізняються кліматичними умовами, призвело до утворення комплексів фізіологічних і психосоматичних ознак, що відтворюються в ряді поколінь. Ці комплекси відповідають екологічним типам людей і обумовлюють більш високий рівень пристосованості до проживання у певному біогеографічному середовищі за рахунок адаптивних процесів.

взаємодія людини з середовищем існування має істотні особливості:

1. Людина на відміну від тварин не лише користується природними ресурсами, але діючи на навколишнє середовище цілеспрямовано і усвідомлено, пануючи на ним, адаптує умови до своїх потреб.

2. Людина є єдиним видом на Землі, що проживає повсюдно, що перетворює його в

організмів характеризують статистичні показники (чисельність, щільність, просторова структура, статевий та віковий склад), а також динамічні характеристики (народжуваність, смертність, міграційна активність, швидкість росту, тривалість життя, криві виживання).

Чисельність популяцій давньої людини в досільськогосподарський час зазнавала регулювання „зверху‖ – хижаками і паразитами, „збоку‖ – конкурентними видами, „зсередини‖ – канібалізмом, війнами і „знизу‖ – виснаженням ресурсів.

Приблизно 9 тис. років тому на Землі проживало близько 10 млн людей, на початку нашої ери – біля 200 млн, а в середині XVII ст. – 500 млн, людина підійшла до першого мільярду населення на початок XIX ст. Другий мільярд населення з’явився через 130 років після першого (1930), третій – через 30 років (1960), четвертий – через 15 (1975), п’ятий – через 12 років (1987). Шостий мільярд з’явився у 2002 р., у 2011 р. – сьомий.

Будучи високорозвиненою соціальною істотою, людина – єдиний на Землі організм, що має чітко виражену соціальну сутність, колективізм, мову і правові знання. Біологічне і соціальне в природі сучасної людини органічно пов’язані одне з одним, і виражаються на сучасному етапі його історичного розвитку, перш за все в інстинкті розмноження і збереження нащадків, в потребах спілкування, дружби, любові, вираження емоцій, формування соціальних норм та ін.

екологічний фактор з глобальним поширенням впливу.

Фактори природного і штучного середовища здійснюють на людину постійний вплив. Формування господарсько-культурних типів і етносів залежить від природного середовища існування людей.

Середовище існування людини є сукупністю взаємодіючих біологічних, соціальних і антропогенних факторів, набір яких відрізняється у різних природно-географічних і економічних регіонах планети.

Основною лінією розвитку екології людини в наш час є вирішення проблем управління середовищем, опрацювання шляхів раціонального природокористування, оптимізації умов існування людей в різних умовах.

Щоденно людина задовольняє широке коло потреб. В системі потреб людини можна виділити потреби пов’язані з екологією середовища існування. З-поміж них – комфорт і безпека природного середовища, екологічно комфортне житло, забезпеченість джерелами інформації (витворами мистецтва, привабливими ландшафтами) та ін.

В процесі індустріалізації і стихійної урбанізації навколишнє середовище поступово стало «агресивним» для органів чуттів, еволюційно пристосованих за мільйони років до природного середовища. середовища і змін у повітрі, воді, ґрунтах. Це спричинило поширення серцево-судинних, ендокринних та інших розладів, пов’язаних зі зниженням імунітету.

Космічне сміття на орбіті розташовується двома шарами: перший на висоті 850-1200 км і пов’язаний із скупченням метеорологічних, військових і наукових супутників; другий – на висоті близько 30 000 км (район геостаціонарних орбіт). На даний час там понад 800 об’єктів і кожен рік додається кілька десятків нових.

На висотах до 2000 км знаходиться близько 5000 т техногенних об’єктів. Кількість об’єктів розміром близько 1 см може складати 60 000 – 100 000, а частинок діаметром кілька міліметрів – близько 9,5 млн. Усі вони рухаються зі швидкістю близько 100 м/с і є небезпечними для супутників і орбітальних станцій.

Використання сонячної енергії може бути корисно в декількох аспектах. По-перше, при заміні нею викопного палива зменшується забруднення повітря і води. По-друге, заміна викопного палива означає скорочення імпорту палива, особливо нафти. По-третє, заміняючи атомне паливо, ми знижуємо погрозу поширення атомної зброї. Нарешті, сонячні джерела можуть забезпечити нам деякий захист, зменшуючи нашу залежність від безперебійного постачання паливом.

Пасивні сонячні нагрівальні системи дуже рентабельні, і має сенс включати їх у проекти всіх нових будинків. Однак, поки ще існуючі і використовувані будинки не зміняться, споживання традиційних енергоресурсів не знизиться; у кращому випадку сповільниться його ріст.

Дійсно скоротити їхнє використання могло б повсюдне поліпшення теплоізоляції будинків і установка в них «заднім числом» сонячних систем опалення і водонагрівання. У такому випадку з’явиться можливість перекинути частину мазуту, споживаного в побутових цілях, на потреби транспорту. Однак у самій добрій нагоді було б вирішення проблеми майбутнього дефіциту сирої нафти, необхідної для виробництва автомобільного пального.

Тому потрібно зосередити основну увагу на транспортному секторі.

анілінових фарбників, віскозного волокна, фотоплівки дають близько 20% всіх викидів оксидів азоту у повітря. Підприємства з виробництва гербіцидів, інсектицидів, органічних фарбників, соди, соляної і оцтової кислоти, суперфосфата викидають до атмосфери хлор і його сполуки. Найактивніший серед галогенів – фтор і його сполуки, викидаються підприємствами з виробництва фосфорних добрив, емалей.

До найнебезпечніших для природного середовища відносять також і целюлозно-паперову промисловість. Целюлозно-паперова промисловість є досить водоємною галуззю.

Промисловість будівельних матеріалів характеризується деякими специфічними особливостями: масовим використанням сипучих природних матеріалів, використання яких пов’язане з великою кількістю пилових викидів; супутніми великими транспортними переміщеннями, що дають додаткові (транспортні) забруднення; технологією виробництва будівельних матеріалів, що пов’язана з обпалюванням і сушінням, у процесі чого спалюється велика кількість палива; використанням природних будівельних матеріалів, які завжди містять домішки шкідливих речовин – фтору, миш’яку, свинцю, ртуті і т.д., що при обпалюванні і сушці переходять до складу викидів.

гуни, які викидають до атмосфери оксид вуглецю, вуглеводні, що не згоріли, оксиди азоту, сажу. Повітряний транспорт споживає значну кількість кисню. Лише один сучасний реактивний пасажирський літак протягом восьмигодинного польоту з Європи в Америку “з'їдає” від 50 до 75 т кисню.

Негативно впливають на озоновий шар атмосфери висотні польоти літаків, запуски космічних кораблів і військових балістичних ракет. Підраховано, що в результаті 100 запусків поспіль космічного корабля «Спейс Шаттл» практично повністю зруйнувався б захисний озоновий шар Землі.

Немало негативних наслідків для природного середовища створює трубопровідний транспорт. Лінії трубопроводів, які транспортують газ, нафту, аміак, промислові відходи та інші речовини, на сотні й тисячі кілометрів простяглися вздовж доріг, перетинаючи десятки річок, долин, гірські райони й морське дно у різних ділянках планети. Незважаючи на високу міцність трубопроводи із часом просідають, тріскаються на стиках, кородують унаслідок підвищеної кислотності повітря чи несприятливих кліматичних умов. У місцях пошкодження труб на прилеглі території виливається велика кількість забруднювальних речовин. Газовикиди часто супроводжуються вибухами й пожежами, нафта знищує водні екосистеми й птахів.

У місцевостях, розташованих поблизу водосховищ, підіймається рівень ґрунтових вод, місцями заболочується прилягаюча до водосховищ територія, що призводить до виведення із господарського обігу значних площ земель. На водосховищах відбуваються обвали берегів, які на окремих ділянках можуть відступати на десятки-сотні метрів.

Греблі перетворюють річку на низку застійних озер, що характеризуються слабким водообміном та поганою здатністю до самоочищення – водосховища стають накопичувачами різноманітних забруднень – важких металів, отрутохімікатів, органічних і мінеральних добрив тощо. Водосховища, забруднені стоками й добривами, багатими на сполуки фосфора і азоту, які змиваються з полів, улітку нерідко «цвітуть» внаслідок інтенсивного розвитку водоростей, що спричиняє масову загибель риби та інших мешканців водойм.

Від гребель потерпають мешканці річок, перш за все риба – вона не може проходити крізь греблі до місць своїх звичних нерестовищ, які до того ж стають непридатними для нересту через заглиблення. Багато риби й планктону гине в лопатях турбін.

Великі ГЕС раціонально будувати лише в гірських районах.

ГЕС України: дністровська, Київська, Канівська, Дніпровська, Каховська.

Водосховища: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське.

7. Усі бензинові та дизельні автомобілі і «малий» водний транспорт перевести на електроенергію, отримувану при окисленні водню киснем повітря. Вихлопи таких двигунів – водневих містять лише водяну пару. Водень для цих двигунів вироблятимуть потужні генератори на базі АЕС.

8. Частково транспортувати вантажі „усередині” країни у контейнерах-«капсулах» по розгалуженій мережі підземних трубопроводів.

9. Увесь великий пасажирський і військовий морський флот обладнати безпечними ядерними реакторами.

10. Усе сільське господарство перевести на низькоенергетичні «безплужні». Наприклад, якщо в середньому по Україні на гектар пшениці витрачається 120 літрів дизпалива, то на технологію no-till – щонайбільше 20 літрів.

В Україні: 1) модернізація процесів регенерування брухту чорних металів та виплавки чавуну (і сталі), підвищення якості сталі; 2) налагодження вітчизняного виробництва і масштабного використання високоякісних енергоекономних освітлювальних ламп; 3) збільшення частки децентралізованого виробництва електрики в рамках Об'єднаної енергетичної системи України з метою скорочення втрат енергії з нинішніх 16—28 до 6—8 відсотків.