1. Визначення екології, її об’єкт та предмет. Головні завдання екології.

Термін “екологія” уперше вжив у 1866 році німецький учений-природознавець, професор Єнського університету Ернст Геккель (1834-1919) у праці „Загальна морфологія організмів. Термін „екологія” походить від грецьких слів oikos – дім, помешкання, місце проживання та logos – слово, наука, вчення

Первинно екологія вивчала умови існування живих організмів, їхній взаємозв’язок та взаємодію з навколишнім середовищем. Проте до нашого часу вона зазнала значних змін і стала комплексною наукою, що вивчає не лише взаємовідносини живої та неживої природи у межах певних локальних чи регіональних екосистем, а й біосферу Землі у цілому, її розвиток та функціонування як цілісної системи під впливом і природних, і антропогенних чинників; розробляє шляхи ефективного співіснування людини і природи.

Об’єкти науки (наукових досліджень) – це фрагменти реальності, на які спрямована дослідницька увага.

Об’єктами екології (екологічних досліджень) є окремі живі організми, їх види, популяції, біоценози та екосистеми планети Земля різної просторової розмірності: локальні, регіональні і екосистема глобального рівня – біосфера.

Предмети науки (наукових досліджень) – це сторони або властивості об’єктів, що вивчаються.

2. Історія становлення екології як науки.

Засади екології як науки мають давню історію. Знання екологічного змісту зафіксовані ще в роботах учених Давньої Греції та Риму.

Часом виникнення екології як науки можна вважати середину ХІХ ст. (роботи Е.Геккеля). Однак, як самостійна галузь знань екологія сформувалася лише на початку ХХ ст. У цей час екологія спиралася на роботи Ч.Дарвіна, О.Гумбольта, К.Рульє, Е.Геккеля, І.Сент-Іллера та ін. Це час активного розвитку аутекології (від гр. «аутос» – сам) – галузі екології, що вивчає взаємовідношення організму (особини, виду) з його навколишнім середовищем. У 1920-1930-х роках сформувався напрям екологічних досліджень, що зосереджує увагу на вивченні популяцій – екологія популяцій. Приблизно у цей же час з’являється синекологія (від гр. «син» – разом), що вивчає взаємовідношення популяцій, угрупувань і екосистем із середовищем.

Інтенсивний розвиток отримали експериментальна і теоретична екологія. У 1920-1930-х рр. були сформульовані основні завдання вивчення популяцій і угрупувань, запропоновані математичні моделі росту чисельності популяцій та їх взаємодії. Було встановлено математичні закони, що описують динаміку популяцій особин, що взаємодіють. Це модельні рівняння А.Лотки – В.Вольтерра, принцип конкурентного виключення Гаузе. З’явилися перші основоположні екологічні концепції – «харчового ланцюга», «піраміди біомас» та ін.

3. Закони екології і принципи екології.

Науковий закон – це необхідне, істотне, стійке, що повторюється в часі відношення між явищами в природі і суспільстві. Пізнання таких законів є першочерговим завданням науки. Прикладами екологічних законів можуть бути наступні закони:

1. Єдності “організм – середовище”. Життя розвивається внаслідок постійного обміну речовиною, енергією, інформацією між середовищем та організмами, що його населяють.