2. Українські публічні діячі хіх століття: сучасна інтерпретація.

На рубежі XIX-XX ст. з'являється цілий ряд яскравих і популярних політичних пропагандистів і в Україні. Серед представників тодішнього політичного красномовства виділяється М. Міхновський, адвокат і політик, що виступив як один з організаторів Української народної партії. Написані ним для партії "Програма" і "Десять заповідей" стали помітним явищем політичного життя. Окрім того, відомий як талановитий судовий оратор на політичних процесах.

Знаний був і голова Товариства українських поступовців, активний учасник українського політичного життя Є. Чикаленко. Ще наприкінці XIX ст. в Росії стали популярні його публіцистичні "Розмови про сільське хазяйство". Був видавцем газети "Громадська думка" - єдиної україномовної газети в Росії. У радянські часи створив "Спогади" та "Щоденник".

Помітний вплив на політичну філософію українського націоналізму справив Д. Донцов. Він часто змінював свої політичні погляди, але незмінно виступав як ідеолог самостійності України, послідовно дотримуючись антиросійської позиції. Його публіцистика ("Історія розвитку української державної ідеї", "Націоналізм", "Московська отрута", "Росія чи Європа" та ін.) стала політичним підґрунтям боротьби ОУН.

Популярний був публіцист, політик і літературознавець С. Єфремов, заступник голови Центральної Ради, який широко обґрунтовував українську національну ідею.

Особливим авторитетом користувався М. Грушевський, провідний діяч держави та національної освіти, вчений і публіцист. М. Грушевський був відомий як політичний оратор, який заслужено вважається одним з батьків української нації. Зокрема саме під його впливом було вперше оголошено офіційно новий статус української мови як державної ("Закон Центральної Ради про державну мову", 1918).

3. Діяльність найвідоміших професіоналів у сфері пр хх ст.

І лише наприкінці XIX — на початку XX століть у США паблік рилейшнз утверджуються як мистецтво формування й управління громадською думкою, як навчальна дисципліна і організована практична діяльність у всіх сферах суспільного розвитку.

У ХХ столітті з'являються постаті Айві Ледбеттера Лі, та Едуарда Бернейза, про яких і піде мова в цьому рефераті.

Першим, хто скористався послугами піарівського фахівця, був Джон Рокфеллер, який запросив Айві Лі для виправлення своєї “поганої” репутації. Така репутація була пов’язана із загибеллю в шахтах Колорадо, що належали Рокфеллеру, декількох шахтарів, унаслідок чого розпочалися страйки гірників. За рекомендаціями Айві Лі Рокфеллер сам відправляється в шахти, вислуховує скарги гірників, навіть танцює з жінками шахтарів на одному зі свят. Відтак Лі в американських газетах розміщує серію статей, де показує Рокфеллера в оточенні його великої родини. Рокфеллер подається як добрий дід, турботливий батько, уважний чоловік, вірний товариш, щедрий та гостинний господар, авторитетний, розсудливий суддя в родинних сварках та негараздах, які інколи виникають. Пізніше Рокфеллер визнає, що розв’язання критичної ситуації з шахтарями Колорадо – один з найважливіших моментів у його житті.

Засновник нової професії Айві Лі очолював прес-бюро Демократичної партії США під час переможних президентських виборів Рузвельта, де переваги виборчого РR було доведено на практиці.

Як навчальну дисципліну “public relations” уперше запровадив 1923 року в Нью-Йоркському університеті професор Едвард Бернайс. Починаючи з 30-х років, у США РR викладається як самостійна функція менеджменту великих компаній, де з’являються посади віце-президентів з питань комунікації, які займаються формуванням іміджу компанії та публічної думки. У ці ж роки фахівці РR займають усе більше місця в системі владних органів.

БІЛЕТ №22