1. Особливості зв’язків з громадськістю Античної Греції і Давнього Риму: політична сфера.

В Античності відбувається зародження рекламної творчості, праобраз журналістики і публіцистики, розвивається ораторська майстерність, монументальна пропаганда.

Виключна роль у розвитку зв’язків з громадськістю у античному світі належить усному слову – мистецтву риторики. Ораторське слово перетворилося на необхідну ланку державної системи. Давньогрецька еклесія, що приймала рішення про оголошення війни і миру, виборі посадових осіб, дипломатичних відносинах та ін.., рада п’ятиста, найвищий адміністративний орган Афін або обов’язкова глашатайська формула «Хто (…) має сказати щось корисне?» - всі ці інститути трималися на риториці, усній комунікації. Яскравими ораторами були Сократ, який своїми публічними діалогами заклав основи функціонування демократичного суспільства, Цицерон, Демосфен. Найяскравіші приклади ораторської майстерності стосувалися скалдних політичних випробувань для країни. Крім того існував багатий досвід теоретичного осмислення зв’язків з громадськістю, родоначальником якого вважається Арістотель. Досить багато роздумів присвячено феномену громадської думки (хоча терміну ще не було). Так велика увага приділялася формуванню ставлення до оратора (етос), настроям і смакам публіки. Багато хто звертався до послуг софістів, які й самі могли агітувати за кандидата або ініціативу, закладаючи основу лобіюванню.

Письмове слово також знайшло досить широке застосування: у історичних творах, відкритих листах, настінних агітаційних написах тощо. Праобразом сучасної газети стали настінні написи часів Римської імперії, що включали скорочені протоколи засідань сенату і повсякденні новини. Ці ЗМК були створень Юлієм Цезарем і, хоча вони й не були регулярними, проте справлялися з основною функцією – інформування адресата. У цілях політичної агітації застосовувалася і реклама – написи на стінах, графіті. У якості арени для політичних баталій використовувалися історичні праці. Так античні історики вдавалися до фальсифікацій на замовлення правителів.

Поширеною була практика епістолографії – відкритих послань державних діячів. Епіграфіка – нанесення написів, що прославляли правителів, на монументальні споруди – була не лише способом інформування, але й прославленням політичних здобутків, а тому може вважатися зразком монументальної пропаганди. Окрім епіграфіки, монументальна пропаганда проявлялася у створення скульптур і настінного живопису. Пам’ять про великих людей античності увіковічувалася за допомогою кам’яних портретів, воскових масок, бюстів, статуй, мозаїк, зображень на монетах тощо. Такі самі прийоми застосовувалися у Давньому Римі.

В якості ПР-засобу використовувалися перформанси – видовища, ходи (шествия), урочисті процесії, ритуальні святкування, що включали в себе обов’язкові елементи інформування і пропаганди і сприяли цілеспрямованому формуванню іміджу того чи іншого діяча. Зокрема Юлій Цезар використовував театралізовані дійства перед кожним воєнним походом, щоб з їх допомогою роз’яснити свою політику людям. Крім цього, були розповсюджені благодійні акції і подарунки.

Зв’язки з громадськістю у античні часи апелювали до міфологічних, ритуальних, релігійних елементів і елементів віровчення у свідомості мас. Це дозволяло людям легше зрозуміти політичні ідеї і вписувати їх у соціальну реальність.

Отже, у добу античності формуються основні механізми і передумови масовокомунікативної діяльності, скелет яких прослідковується у сучасному ПР, зокрема використання набору ЗМК, включаючи публічні виступи, спічрайтинг, перформанси та івенти, протогазети і рекламну комунікацію.