2) Сутність і структура суспільної свідомості. Форми суспільної свідомості.

У процесі життєдіяльності в людей формуються погляди, почуття, які відображають їх становище в суспільстві. Вони відображають не природу та її закономірності, а різні сфери суспільного життя: виробництво і розподіл, сім'ю і добробут, національні і класові відносини, освіту і культуру, державу і релігію тощо. Сукупність поглядів людей на ці фактори складає суспільну свідомість. Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості. изначальним у виникненні і розвитку суспільної свідомості є матеріальні умови життя суспільства. Слідом за зміною суспільного буття людей змінюється суспільна свідомість. Але процес відображення суспільного буття в свідомості людей є досить складним і суперечливим. Не слід вважати, що суспільна свідомість автоматично змінюється слідом за зміною суспільного буття, що перша, ніби тінь, переслідує матеріальні умови життя людей. Суспільна свідомість відображає суспільне буття з позицій певних соціальних станів, груп, класів, що представляє її ідеологічний аспект. Цей рівень суспільної свідомості є ідеологією. Буденна свідомість відображає зовнішній бік суспільного життя, тобто безпосередній життєвий досвід. З іншого боку, якщо умови визріли і суспільство стоїть на порозі перемін, то на перший план виступають проблеми свідомості, тому що в суспільстві нічого не відбувається без свідомої діяльності людей. У цьому випадку ідеї стають творчою рушійною силою. Сьогодні, коли інформація стає одним із найважливіших компонентів життєдіяльності, проблема свідомості, ідеального набуває особливого значення. Формування інформаційної цивілізації характеризується зростанням ролі суспільної свідомості в усіх сферах життєдіяльності.

3. Діалектика г.В.Ф. Гегеля.

 Гегель розробляв діалектику як філософську науку, узагальнювальну усю історіюпізнання і досліджуючу найбільш загальні закономірності розвитку об'єктивної дійсності. Особливо ж Гегель прагнув досліджувати і усебічно обгрунтувати найважливіші принципи діалектичного способу мислення, в корені протилежного до метафізики. Піддавши глибокій і грунтовній критиці метафізичний метод, Гегель сформулював, правда в ідеалістичній формі, закони і категорії діалектики. Три закони діалектики (суть історії розвитку). 1. Закон переходу кількісних стосунків в якісні (при зміні кількісних стосунків після певної стадії відбувається зміна якості із-за неруйнування міри). 2. Закон напряму розвитку (заперечення заперечення). Голе заперечення - щось йде після цього об'єкту, що повністю його знищує. Діалектичне заперечення: зберігається щось від першого об'єкту - відтворення цього об'єкту, але в іншій якості. Вода - лід. Змолотити зерно - голе заперечення, посадити зерно - діалектичне заперечення. Розвиток відбувається по спіралі. 3. Закон єдності і боротьби протилежностей. Протиріччя між формою і змістом, можливістю і реальністю. Причина розвитку - єдність і боротьба протилежностей. Це властиво духу. Спочатку тотожність, але потенційно таїть відмінність. Протилежності взаємодіють, тобто борються. Боротьба веде до трьох результатів: взаємне знищення, ілюмінація однієї із сторін або компроміс. Абсолютна ідея - ідея, що виражає повноту усього сущого. Філософський термін, введений Г. В. Ф. Гегелем. Є наслідком засадничої ідеї онтології Гегеля - тотожність буття і мислення. Під абсолютною ідеєю Гегель розуміє: єдино існуючу справжню реальність; першопричину всього навколишнього світу, його предметів і явищ; Світовий дух, що має самосвідомість і здатність творити. Для нього діалектика є такий перехід одного визначення в інше, в якому виявляється, що ці визначення односторонни і ограниченны, тобто містять заперечення самих себе. Тому діалектика є, згідно Гегелю, "рушійна душа всякого наукового розгортання думки і є єдиним принципом, який вносить в зміст науки іманентний зв'язок і необхідність".

Варіант 7