2. Проблема свідомості у філософії та науці.

Кожна епоха формує своє уявлення про свідомість, зміст якого значною мірою за­ле­жить від тогочасного світогляду(В архаїчному суспільстві свідомість зводилася до не­видимого; у античності витоки свідомості перебували за межами людини(ідеї і т.п.); середньовіччя – щось середнє між вищим рівнем – не рефлективним блаженством (ус­відомленням життя нашого «Я») та нижчим – мовчазним життям нашого тіла; почи­наючи з Платона свідомість розглядається як щось вторинне, не найкраще, несправж­нє, не високе; лише у Новому часі свідомість перестає бути другорядним поняттям (Де­картом вперше вжито саме поняття, він звів свідомість до мислення); матеріалісти акцентували увагу на матеріальних факторах, як основних, у формуванні свідомості; у марксистів свідомість – засвоєна людиною культура суспільства, яка створена працею поколінь).

Усі існуючі концепції існування свідомості можна поділити на 2 типи : індивідуа­ліс­т­ські(як вихідне(абсолютне) розглядали свідомість, а як похідне – мораль, релігію, мис­­тец­тво, право(усе що створено індивід. свід-стю) та колективістські( навпаки : ви­хід­не – суспільні форми свідомості(культура), похідне – індивідуальна свідомість.).

Виходячи з історико-філософських учень, філ-ї антропології та психології розгляне­мо найважливіші моменти філософського вчення про свідомість. Передусім слід заз­на­чити, що свідомість виявляє, репрезентує себе двома способами : зовнішньо – у вчинках і словах людей, та внутрішньо – через безпосереднє спостереження за влас­ни­ми актами свідомості, у рефлексії. Зовнішньо свідомість виявляється в особливому, відмінному від тваринного, відношенні людини до світу та інших людей.

У нових науках філософія свідомості створює концептуальні схеми, оскільки описати людину без її ментальних процесів неможливо.

У нейробіології розглядаються фізичні процеси, які розглядаються в якості підстав ментальної діяльності та поведінки. Інформатика вивчає автоматизовану обробку ін.­формації за допомогою комп’ютерів, і програмісти намагаються створити програми, які б розв’язували задачі, для розв’язання яких необхідна свідомість(створюють штуч­ний інтелект, змусити машини «відчувати»). Психологія безпосередньо вивчає мен­таль­ні стани. Вона використовує емпіричні методи для дослідження цих станів (задо­во­лення, страху, тощо). Психологія намагається знайти закони, що пов’язують ці мен­тальні стани між собою.

3. Характерні риси, основні проблеми та принципи класичної німецької філософії.

Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.

Кін. 18-1а половина 19 стор.

Суттєві риси та принципи:

1. розуміння ролі філософії в історії людства і світової культури; філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, предмет філософії – людська історія та людська сутність.

2. Філософії надано вигляд широко розробленої та диференційованої системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Нім. Клас.філ. – високо професійна, надзвичайно абстрактна та узагальнена система філософського освоєння дійсності.

3. Розроблена цілісна діалектична концепція розвитку.

4. Вироблені певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку; запропановано досліджувати його науково-теоретичними засобами; виділені деякі загальні закономірності.

5. Концентрується увага навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Основні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф. Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і.

По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високо професійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історич-ного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретич-ними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей. Враховуючи ці основні риси німецької класичної філософії, можна виділити також і основні проблеми, дослідження яких перебуває в центрі уваги цього періоду розвитку світової філософії: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т.д. Для побудови своїх філософських систем мислителі німецької кла-сики виходили з таких принципів: принципу розрізнення закономірностей розвитку природи і культури, принципу активності суб'єкта, принципу історизму. 

Виходили з принципів: розрізнення закономірностей, розвитку природи, культури, п. Активності суб’єкта, п. Історизму.

Білет №3