2. Поняття «свідомість». Властивості свідомості та її структура.

Кожна епоха формує своє уявлення про свідомість, зміст якого значною мірою за­ле­жить від тогочасного світогляду(В архаїчному суспільстві свідомість зводилася до не­видимого; у античності витоки свідомості перебували за межами людини(ідеї і т.п.); середньовіччя – щось середнє між вищим рівнем – не рефлективним блаженством (ус­відомленням життя нашого «Я») та нижчим – мовчазним життям нашого тіла; почи­наючи з Платона свідомість розглядається як щось вторинне, не найкраще, несправж­нє, не високе; лише у Новому часі свідомість перестає бути другорядним поняттям (Де­картом вперше вжито саме поняття, він звів свідомість до мислення); матеріалісти акцентували увагу на матеріальних факторах, як основних, у формуванні свідомості; у марксистів свідомість – засвоєна людиною культура суспільства, яка створена працею поколінь).

Усі існуючі концепції існування свідомості можна поділити на 2 типи : індивідуа­ліс­т­ські(як вихідне(абсолютне) розглядали свідомість, а як похідне – мораль, релігію, мис­­тец­тво, право(усе що створено індивід. свід-стю) та колективістські( навпаки : ви­хід­не – суспільні форми свідомості(культура), похідне – індивідуальна свідомість.).

Виходячи з історико-філософських учень, філ-ї антропології та психології розгляне­мо найважливіші моменти філософського вчення про свідомість. Передусім слід заз­на­чити, що свідомість виявляє, репрезентує себе двома способами : зовнішньо – у вчинках і словах людей, та внутрішньо – через безпосереднє спостереження за влас­ни­ми актами свідомості, у рефлексії. Зовнішньо свідомість виявляється в особливому, відмінному від тваринного, відношенні людини до світу та інших людей.

У нових науках філософія свідомості створює концептуальні схеми, оскільки описати людину без її ментальних процесів неможливо.

У нейробіології розглядаються фізичні процеси, які розглядаються в якості підстав ментальної діяльності та поведінки. Інформатика вивчає автоматизовану обробку ін.­формації за допомогою комп’ютерів, і програмісти намагаються створити програми, які б розв’язували задачі, для розв’язання яких необхідна свідомість(створюють штуч­ний інтелект, змусити машини «відчувати»). Психологія безпосередньо вивчає мен­таль­ні стани. Вона використовує емпіричні методи для дослідження цих станів (задо­во­лення, страху, тощо). Психологія намагається знайти закони, що пов’язують ці мен­тальні стани між собою.

3.Етика Канта: свобода волі і категоричний імператив.

́Етика (лат. ethica, від грец. ήυος — звичай) - одна із найдавніших філософських дисциплін, об'єктом вивчення якої служать мораль, моральність.

Вагомий внесок у пізнання державноправової проблематики зробив І.

Кант, сформувавши принцип свободи волі та моральної автономії особи і

категоричний імператив: «Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і у

своїй особі і в особі будь-кого іншого також, як до мети, і ніколи не ставився

б до нього лише як до засобу».

Этика и проблема религии

В «Критике практического разума» Кант излагает теорию этики. Практический разум в учении Канта — единственный источник принципов морального поведения; это разум, перерастающий в волю. Этика Канта автономна и априорна, она устремлена на должное, а не на сущее. Её автономность означает независимость моральных принципов от внеморальных доводов и оснований. Ориентиром для кантовской этики являются не фактические поступки людей, а нормы, вытекающие из «чистой» моральной воли. Это этика долга. В априоризме долга Кант ищет источник всеобщности моральных норм.^{[6]:126 — 129}