391. Період роздр. Кр: др. Пол. Хіі ст. – і пол. Хііі ст.

Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи з населенням від 3 до 12млн чоловік. Це була ранньофеодальна держава з притаманною таким типам держав соціально-стано­вою структурою. Починаючи з 30-х років XII ст. у КР значно посилилися від­центрові тенденції. Дер­жава, що виглядала міцною і непорушною, раптом почала втрачати політичну єдність і роз­ділилася на півтора десятка князівств і земель. Розпочався період, який історики називають добою удільної (фео­дальної) роздробленості. Його перші ознаки з’явилися у др. пол. ХІІ ст., він був закріплений Любецьким з’їздом князів 1097 р., на якому ви­рішили: «Хай кожен тримає вотчину свою».

Причини феодальної роздробленості: розвиток феодальних відносин, панування натурального госпо­дарства та зміцнення великого земле­володіння посилили прагнення місцевих князів до економ­мічної та політично самостійності, відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади, значна територія КР та Етні­на неоднорідність населення, посилення експансії степових кочівників, зане­пад торгівлі. Період феодальної роздробленості – законо­мірний етап у розвитку суспільства: у цей час відбу­вається остаточне формування феодальної с-ми (визначаються права феодалів та повинності селян, відбувається становлення феодально-станової ієрархії). Водночас цей процес супро­воджується негативними явищами: князівські міжусобиці призводять до зниження обо­ро­ноздатності Русі (монголо-татарська навала), посилення тиску з боку сусідніх держав.

406. Політична діяльність п. Дорошенка

В умовах глибокої кризи української державності в серпні 1665 р. до влади на Правобережжі прийшов П. Дорошенко, який сподівався об’єднати Україну і зробити її незалежною. На початку свого гетьманування, заручившись нейтралітетом Польщі, зміцнив свої внутрішні позиції створив постійне 20-тисчне військо з найманих частин – сердюцькі полки, установив нову митну лінію, почав карбувати власну монету, часто скликав козацькі ради. До активізації зовнішньої політики його спонукало Андрусівське перемир’я (лют 1887), укладене між Польщею та Росією на 13,5 років, згідно з яким лівобережжя закріплювалось за Росією, правобережжя за Польщею. Дорошенко заручився підтримкою кримського ханства та османської імперії і восени 1667 р. під тиском об’єднаних турецько-козацьких військ польський король погодився надати Україні широку автономію. Закріпившись на правобережжі, Дорошенко переходить на лівий берег Дніпра. Після вбивства Брюховецького в 1668 р. лівобережними козаками Дорошенка проголошують гетьманом усієї України. Утім, у 1669 р. новий наступ поляків змусив Дорошенка повернутися на Правобережжя. Наказним гетьманом на лівобережжі він залишив Д. Многогрішного, який став проводити самостійну політику і в 1669 р. підписав із Московською державою Глухівські статті, що значною мірою відновлювали автономію України. За цих обставин Дорошенко погоджується на прийняття турецького протекторату і бере участь у переможній війні Османської імперії і Польщі (1669 р. – Корсунські статті). Наслідок війни – укладення Бучацького миру, Туреччина отримала Поділля, Брацлавщина та Київщина проголошувалися вільною козацькою територією, інші території Правобережжя та Східна Галичина залишалися за Польщею. Пограбування українських земель татарами підірвало довіру населення до Дорошенка. У той час на Лівобережжі в 1672 р. стався держ. переворот: за доносом старшини, що протистояла спробам обмежити її вплив, Д.Многогрішного було заслано до Сибіру. Наступником було обраного І. Самойловича. він прагнув об’єднати Україну. У 1674 р. московська армія та козацькі полки вступили на правий берег Дніпра і взяли в облогу гетьманську резиденцію – Чигирин. Турецько-татарська армія змусила і.самойловича відступити, але розчарований політикою Туреччини Дорошенко в 1675 р. склав гетьманські клейноди, а восени 1676 р. після другої облоги Чигирина московсько-козацькими військами зрікся